Метаморфози

704] Словом ласкавим тоді до стареньких звернувся Сатурній:

705] «Що б ви бажали, скажіть мені, праведний старче, й дружино,

706] Мужа достойна свого». Пошепталися ті між собою,

707] І сповіщає богам Філемон обопільне бажання:

708] «Бути жерцями хотіли б ми разом, щоби доглядати

709] Храм ваш, а що прожили ми літа свої в мирі й любові,-

710] Хай нас одна упокоїть година, щоб я не побачив

711] Праху своєї жони; над моїм - щоб вона не хилилась».

712] Так усе й склалося їм: проживали вони при святині,

713] Поки снувалось життя. Та якось, уже геть підупалі,

714] Стали вони перед східцями храму, й про давні події

715] Мова між ними зайшла. Несподівано - бачить Бавкіда -

716] Зеленню вкривсь Філемон; придивляється старець: неждано

717] Зазеленіла й жона, і шумить вже над ним і над нею

718] Листя рясне. «Прощавай!» - він їй шепче. «Прощай!» - одночасно

719] Мужу шепоче й вона, та в цю мить, затягнувшись корою,

720] Тихнуть обом їм уста... Ще й нині вам житель тамтешній

721] Двоє сусідніх дерев, що сплелися корінням, покаже.

722] Вірив я тим дідусям (бо з якої б то речі брехали?),

723] Що сповістили про це. А до того ж і сам я на вітті

724] Бачив вінки. До них свій долучаючи, свіжий, сказав я:

725] «Дбають боги про побожних: шануй їх - і будеш у шані».

726] Мовив, і всіх захопила подія і сам оповідач.

727] Надто розчуливсь Тесей; про богів дивовижні діяння

728] Прагне послухати ще. До Тесея, прилігши на ложе,

729] Бог калідонський звернувсь: «Є істоти, герою хоробрий,

730] Що не міняють вже вигляду, раз переміни зазнавши.

731] Єсть і такі, що мінятись їм дано: таким є, Протею,

732] Ти, що живеш у морях, котрі землю тверду омивають. [150]

733] То юнаком тебе бачили люди, то левом, то диким

734] Вепром, то враз обертавсь у змію, що й торкнутись до неї

735] Страшно, то раптом рогами грозив, у бика замінившись;

736] Каменем часто робивсь, міг і деревом стати розлогим,

737] Іноді, хвилі пливкій уподібнившись, ти гомінкою

738] Річкою був, а не раз і вогнем, що в незгоді з водою.

739] Так і жона Автоліка. донька Ерісіхтона може

740] Постаті різні приймать. її батько, великий безбожник,

741] Жодного не вшанував олтаря запашистим курінням.

742] Кажуть, що й в гаї Церери дерева рубав святотатець;

743] Далі й незайманий ліс оскверняв нечестивим залізом.

744] Дуб велетенський там ріс, із розлогим гіллям, предковічний,

745] Сам наче гай - у стьожках, у присвятних табличках довкола

746] Та в плетеницях барвистих, ознаках прохань молитовних.

747] Часто дріади кружляли під ним у святковому танці,

748] Часто, побравшись за руки, хотіли кільцем охопити

749] Стовбур могутній, і тільки тоді, як було їх п ятнадцять,

750] Ледве змикалось кільце. А довколишній ліс простелявся

751] Так уже низько під ним, як під лісом довколишнім - трави.

752] Все ж, хоч яким був той дуб, Тріопей не вагався й на нього

753] Вийти з сокирою: слугам велить, щоб святий підрубали

754] Стовбур. Вони завагались. А нелюд, сокиру вхопивши,-

755] «Хай би ж і сам він богинею був, а не тільки їй любий,-

756] Навіть тоді б верховіттям об землю ударитись мусив!»

757] Мовивши, з розмаху навскіс рубнув по дзвінкій деревині.

758] Дуб затремтів; застогнало Церерине дерево, й тут же

759] Блідістю ціле взялось: жолуді побіліли зелені,

760] Листя поблякло нараз і гілки, наче руки, збіліли.

761] А відтіля, куди вбилося вістря, кору відлупивши,

762] Вдарила кров, наче з рани широкої. Так вона часом

763] Б'є на вівтар, коли падає бик під ударом сокири,

764] Що розсікла йому шию могутню,- струмком пурпуровим.

765] Всі заніміли; один лиш безбожнику став на дорозі,

766] Зважився лютий топір одвести від священного дуба.

767] Та фессалієць на те: «За побожність прийми нагороду!»

768] Замість по стовбурі він по людині тим разом ударив,-

769] Голову з маху відсікши, став наново дуба рубати.

770] Втім, наче голос якийсь із середини дуба донісся:

771] «Я тут живу, під корою, улюблена німфа Церери,

772] й нині віщую тобі, помираючи: матимеш кару,

773] Гідну своїх злодіянь, що втішає мене перед смертю».

774] Та не отямивсь дикун: похитнулось, нарешті, підтяте

775] Дерево й, стягнене довгими линвами, важко на землю

776] Падає--широко ліс під його тягарем вилягає.

777] Горем полеглих гаїв, одночасно й своїм, перейнявшись,

778] Сестри дріади, вдягнувшись у темне, скорботні, зійшлися [151]

779] Всі до Церери гуртом - Ерісіхтону кари просити.

780] Згоду Церера дала; головою, прекрасна, хитнула -

781] Хвиля по нивах пішла, де вгиналось колосся налите.

782] Кару, що гідна була б співчуття,- якщо грішник у когось

783] На співчуття заслужив,- підшукала для нього Церера:

784] Голодом хоче морити. Оскільки ж сама до богині

785] Голоду вдатись не може (бо як же богині достачі

786] Й голоду разом зійтись?), то звернулася до однієї

787] З тих, що по горах гасають, богинь - Ореади сільської:

788] «Єсть,- каже їй,- на околицях Скіфії сніжної місце,

789] Гола, безплідна земля, де нема ні дерев, ні билинки.

790] Тільки гнітючий Мороз, тільки Трепет і Блідість живуть там,

791] І Голоднеча худа. Богохульнику в груди злочинні

792] Хай увірветься вона; хай ніяка на світі пожива