Метаморфози

173] Той, кого нитка вела рятівна з допомогою діви. [138]

174] Зараз же, викравши Міноса доньку, нащадок Егея

175] Морем до Дії подавсь, а супутницю кинув, жорстокий,

176] Там, на її побережжі. Заплакану, журну, самотню

177] Вакх пожалів, пригорнув. А щоб вічною поміж зірками

178] Славою діва втішалась,- вінок із чола її знявши,

179] В зоряне небо метнув; у повітряні звившись простори,

180] Лине - й мигтять, поробившись зірками, його самоцвіти.

181] Форму зберігши вінця, зупинивсь він, де два Геркулеси:

182] Той, що припав на коліно, і той, що в руці із змією.

183] Втім, надокучив Дедалові Кріт, утомило вигнання;

184] Рідні місця спогадав, та від них одмежований морем,-

185] «Хай собі,- мовив якось,- перекриє моря й суходоли,-

186] Небо відкрите для нас, тож по ньому майнемо додому.

187] Землі й моря хоч посів - не посів, проте, Мінос повітря».

188] Мовив і думку свою скерував на нечуване діло,

189] Взявся природу мінять: укладає рівненько пір'їни,

190] Щоб поверх менших, дрібних, поступово все більші лягали;

191] Наче по схилу рядками росли вони. Так от селяни

192] Склали собі з різнодовгих тростин гомінливу сопілку.

193] Ниткою зв'язує їх посередині, скріплює воском

194] При корінцях, а тоді, так уклавши їх, дещо згинає,

195] Як ото в птаха крило. Ні на крок не відходив од батька

196] Хлопець І кар; що торкається згуби своєї - не відав.

197] То, сміючись, перехоплював пір'я, що ним час од часу

198] Бавився вітер-блукач, то розм якшував пальцем жовтавий

199] Віск, заважаючи батькові в праці його небувалій,-

200] Все під ногами крутивсь. Та нарешті великий умілець

201] Викінчив твір і, обидва крила до плечей прикріпивши,

202] Ледь ворухнув ними - й наче гойднувся в легкому повітрі.

203] Тут він і сина повчав: «Лиш середнім, Ікаре, благаю,

204] Шляхом лети: бо занизько полинеш - то стануть важкими

205] Крила від плескоту хвиль, а зависоко - сонцем їх спалиш.

206] Крайностей двох уникай! Оглядатись не смій на Боота,

207] Ні на Геліку, ані на оголений меч Оріона.

208] В небі мене лиш тримайсь!» А тим часом уміння польоту

209] Вчить і йому до плеча прикріпляє крило небувале.

210] Руки ж у старця тремтять, а поорані зморшками лиця

211] Вогкими стали од сліз. Пригорнув, приголубив І кара,-

212] Більше ж нагоди не мав! Над землею піднявшись на крилах,

213] Першим летить, боячись за супутника-сина, мов птиця,

214] Що пташенят із стрімкого гнізда випроваджує вперше.

215] Хлопцеві вказує шлях, до хисткого привчає мистецтва,

216] Крилами змахує сам і за летом Ікаровим стежить.

217] Хто б їх не вгледів тоді: чи рибалка, що завше тримає

218] Вудку гнучку, чи пастух із кийком, чи плугатар похилий -

219] Кожен із дива завмер, бо гадав, що над ним у повітрі [139]

220] Линуть безсмертні боги. Ось і Самос, Юнони оселя,

221] Зліва під ними проплив, уже Делос і Парос минули,

222] Справа лишився Лебінт і Калімна, що славиться медом.

223] Тут захопився польотом І кар і, налігши на крила,

224] Врешті, відбивсь од вождя: потягла його в небо високе

225] Вільного лету жага. Та сусідство пекучого Сонця

226] Віск запашний, що скріпляв його крила, вогнем розм'якшило.

227] Скапав розплавлений віск - і руками, безкрилий, у небі

228] Марно махає Ікар: на повітря вже нічим опертись.

229] Батька ще кликав, коли вже приймало його лазурове

230] Море, котре з тих часів називають Ікаровим морем.

231] Батько нещасний - уже ж і не батько,- «Ікаре мій! - кличе,-

232] Де ти, мій сину, тепер? У якім однайду тебе краї?»

233] Все він «Ікаре!» гукав, та, побачивши пір я на хвилі,

234] Хист свій прокляв, у могилу, засмучений, синове тіло

235] Склав, а місцевість цю названо йменням того, хто в могилі.

236] Те, як безрадісний батько тужив над останками сина,

237] Вгледіла із рівчака балаклива куріпка й одразу

238] Стала на радощах бити крильми, не ховаючи втіхи.

239] В роді пернатих єдина, раніше небачена птиця,

240] Щойно ж бо пір'я вдягла, щоб тобі докоряти, Дедале.

241] Сина в науку сестра віддала йому,- хто ж бо то може

242] Долю свою передбачити? - Тільки шість років подвоїв

243] Хлопець, а розум його вже для різних наук був придатний.

244] Глянув якось на остистий хребет, що лишився від риби,

245] Взявши його за зразок, він зубці на тонкому залізі

246] Густо нарізав - і вийшла пила з-під руки його вперше.

247] Перший він також єдиним вузлом поєднав дві залізні

248] Ніжки, й коли між собою вони на віддалі рівній,-

249] Твердо одна з них стоїть, а друга - коло обводить.

250] Заздрість Дедала взяла, і з високого замку Мі нерви

251] Учня свого зіштовхнув стрімголов, і збрехав, що хлопчина

252] Сам спотикнувсь, та його на льоту підхопила Паллада,

253] Здібних людей опікунка,- і в пір я в повітрі вдягнула.

254] Світлого розуму жвавість колишня при тій переміні

255] В крила й ноги пішла, лиш ім'я залишилось незмінним.

256] Високо все ж не злітає куріпка, тому й свої гнізда

257] Не на високім гіллі, не по різних вершинах звиває,-

258] Яйця кладе по кущах, перепурхує з місця на місце;

259] Страшно їй злинути вище: лякає колишнє падіння.

260] Вже на Етнейській землі зупинився Дедал у великій