Метаморфози

352] Тільки хитається злегка на них, а вже тілом поволі

353] Знизу повзе шорсткувата кора, вже й до лона сягає.

354] З розпачу, вгледівши це, хоче рвати волосся, та в жмені -

355] Листя зеленого жмут: уже й голову листя покрило.

356] Втім малолітній Амфіс - те імення від діда Евріта

357] Він перейняв - під устами вже чує, що в матері груди

358] Тверднуть, що з них молока ані крапельки виссать не може.

359] Я була свідком нещастя того, допомоги ж подати,

360] Сестро, тобі не могла! Та, наскільки було в мене сили,

361] Стовбур обнявши й гілки, намагалась їх ріст зупинити. [162]

362] Й, вір мені: прагнула я під тією ж сховатись корою.

363] Ось Андремон, чоловік, ось її заклопотаний батько

364] Хочуть Дріопу знайти. Та хоча вони кличуть Дріопу,

365] Лотос показую їм. Деревину цілують ще теплу,

366] Потім у землю й самі, до коріння припавши, вростають.

367] Тільки обличчя одне, моя сестро-голубонько, в тебе

368] Деревом ще не взялось! По корі, по листках, що недавно

369] Тілом були,- наче сльози пливуть. Поки слово ще може

370] Злинути з уст, вона повнить повітря такими жалями:

371] «Вірте - якщо до істот нещасливих ще є якась віра -

372] Кару несу без вини, присягаюсь богами святими!

373] Чесно жила я; коли щрсь приховую - хай нині всохну,

374] Втративши зелень свою, хай, порубана, з димом розвіюсь.

375] Час, проте, з рук материнських - гілок - це дитятко забрати!

376] Хай годувальниця візьме його. Ви ж подбайте, щоб часто

377] Ссав він отут молоко й забавлявся під тінню моєю.

378] А розмовляти почне - нагадайте, щоб мамі вклонився

379] й сумно сказав: «Моя мати живе під цією корою».

380] Хай він, однак, уникає озер і з дерев не зриває

381] Цвіту, хай тілом богів кожен кущик йому видається.

382] Мужу мій любий, прощай! Моя сестро, мій батьку, прощайте!

383] Тільки, молю, бережіть, якщо й вам я колись була люба,

384] Зелень мою від серпа, від голодної завжди худоби.

385] А через те, що до вас нахилятись мені вже не дано,

386] Ви підійдіть і до вуст моїх, поки торкнутись їх можна,

387] Ваші уста протягніть, піднесіть ще й маленького сина!

388] Більше, на жаль, не скажу: ось і шию мою білосніжну

389] Вже затягає кора, у верхів'ї зеленім гублюся.

390] Можете й віч не змикати мені, бо й без вашої ласки

391] Світло в зіницях моїх під корою навіки погасне».

392] Змовкли на тому вуста й одночасно корою взялися;

393] Віти ж іще якийсь час берегли теплоту її тіла».

394] Поки Іола це диво розказує, поки Алкмена

395] Пальцем з обличчя сльозу витирає у доньки Евріта,

396] Хоч просльозилась сама, їхню тугу розвіяло раптом

397] Диво нове: на високім порозі, ще майже хлопчина,

398] З ледве помітним пушком, що засіявсь на лицях рум яних,

399] Став Іолай, до років молодечих повернений чудом.

400] Так прислужилась йому від Юнони народжена Геба,

401] Мужа проханням піддавшись. І вже присягтися готова,

402] Що після нього ніхто домогтись цьою дару не зможе.

403] Та почала, спохмурнівши, Феміда: «Незгоди у Фівах

404] Будять війну. Капанея ж ніхто, крім Юпітера-батька

405] Не подолає. Впадуть два брати один одному рівні,

406] Лоно розкриє земля, й свою тінь в її надрах побачить,

407] Хоч і живий ще віщун. Материнською кров'ю помститься,

408] Долі не знаючи, син - благородний злочинець - за батька. [163]

409] Вражений вчинком своїм, позбувшись і розуму й дому,

410] Від Евменід утікатиме й від материнської тіні,

411] Поки злочинного золота в нього жона не попросить,

412] Поки Фегеєвий меч не застрягне в спорідненім боці.

413] Щойно тоді Ахелоя дочка, річкова Калліроя,

414] Буде Юпітера слізно благать, щоб додав її дітям

415] Віку, щоб месника смерть не лишалася довго без помсти.

416] Бог, молитвами зворушений, пасербицю і невістку

417] Ждати не змусить: хлоп'ят у дозрілих мужів перемінить».

418] Щойно промовила те, відкриваючи долю майбутню,

419] Віща Феміда,- гуртом почали гомоніти всевишні:

420] Всі нарікають на те, чому й іншим не дано втішатись

421] Правом на ласку таку. Те, що муж її віком похилий,

422] Паллантіаду гнітить. Зажурилась ласкава Церера,

423] Що посивів Ясіон. Еріхтонію вік молодечий

424] Прагне вернути Вулкан. А Венера домовитись хоче,

425] Дбаючи про майбуття, щоб Анхіса в літах обновити.

426] Всяк із богів комусь рад посприяти, й у тому завзятті

427] Вже назрівала сварня, та Юпітер, повівши бровою,

428] Втрутився словом таким: «Якщо є в вас до мене повага,

429] Змовкніть усі! Чи аж так загордились ви, що й проти Долі

430] Маєте намір піти? Це ж вона Іолая вернула

431] Знов у колишні роки. Каллірої сини помужніли

432] їй завдяки, й не потрібно було ні пихи, ані зброї.

433] Доля й над вами всіма, а щоб цим ви не дуже смутились -

434] То й наді мною стоїть, і якщо б її міг я змінити,

435] Нині б Еака мого не пригнули літа його довгі,

436] Розквітом віку постійно б тоді Радамант утішався

437] З Міносом чесним моїм, що, в похмуру заглибившись старість,

438] Тілом і духом подавсь, тож і править не так, як бувало».

439] Вплинуло це на богів. Нарікать перестали, бо й справді

440] Бачили втомлених низкою літ Радаманта з Еаком,

441] Бачили й Міноса. Він, поки був у юнацькому віці,