Метаморфози

442] Йменням одним міг наводити острах на цілі народи,

443] Згодом - охляв, занеміг. Тоді сина Дейони - Мілета,

444] Повного сил, що був гордий отцем своїм - Фебом промінним,

445] Старець лякався: був певний, що той забере в нього владу.

446] Все ж юнака не наваживсь од рідних пенатів прогнати.

447] Сам ти подавсь на вигнання, Мілете. Судном бистрохідним

448] Через Егейську майнувши глибінь, ти на землях азійських

449] Стіни будуєш міцні, що засновника названі йменням.

450] Там ось, блукаючи звивистим берегом, донька Меандра,

451] Батька стрімкого, який од верхів'я пливе й до верхів'я,

452] Стрілась тобі й віддалась,- незрівнянна вродою німфа.

453] Потім близняток на світ привела вона - Бібліду й Кавна.

454] Бібліда - дівам усім, щоб законне любили, наука.

455] Бібліді брат її, Феба нащадок, над міру сподобавсь. [164]

456] Тільки не так, як то личить сестрі, вона брата любила.

457] Спершу цей потяг вона не приймала за щось неприродне,

458] Тож не вважає гріхом, що до брата свого з поцілунком

459] Часто спішить, що обніме, схвильована, братову шию:

460] Все це сестринським чуттям називає вона помилково.

461] Далі в жагу переходить чуття. На побачення з братом,

462] Прихорошившись, іде, пере;; ним хоче звабною стати.

463] Заздрісно їй, коли інша вродливою видатись може.

464] Втім, їй самій ще не ясно, що з нею: ніяке бажання

465] Не пробивалось іще з-під вогню, хоч душею палала.

466] Вже він для неї не брат: його милим волить називати,

467] Рада й од нього не «сестро» почути, а «Біблідо люба».

468] Все ж потаємних надій наяву ще плекати не сміє

469] В пойнятій жаром душі. Тільки в сні, розімлілій, виразно

470] Бачиться мрія не раз:,відчуває при тілі своєму

471] Братове тіло й, хоч міцно ще спить, палахкоче рум'янцем.

472] Сон одлетів. Ще лежить якийсь час вона мовчки й усе ще

473] Бачить видіння нічне. Розхвильована, мовить до себе:

474] «Горе! Що значило б видиво це безгомінної ночі?

475] Тільки б явою не стало воно! І чого не насниться!

476] Він, проте,- що не кажи,- мене вродою вабить; такого

477] Я покохати б могла, якби братом мені не доводивсь.

478] Гарна з нас пара була б! О, як важко лишатись сестрою!

479] Тільки б мені наяву на таке не рішитись ніколи,-

480] А сновидіння подібне хай часто мій спокій хвилює.

481] В сон не загляне ніхто; хоч уявна, та є в ньому втіха.

482] Як я втішалась у сні! Тільки ти про те знаєш, Венеро,

483] З сином крилатим своїм. Яку явну, щімку насолоду

484] Звідала! Як мене втома п'янка до кісток переймала!

485] Солодко те спогадать. Та не довго тривали розкоші:

486] Стрімко пролинула ніч, осолоді позаздривши нашій.

487] О, коли б можна, змінивши ім'я, поєднатись з тобою,-

488] Батькові, Кавне, твоєму була б я тоді за невістку,

489] Батькові, Кавне, й моєму ти був би за доброго зятя.

490] О, якби з ласки богів було спільним усе в нас, окрім лиш

491] Наших батьків! Якби ти був од мене походженням вищий!

492] Жінку якусь, о мій світе солодкий, ти матір'ю зробиш,

493] Тільки мені, що, на жаль, од тих самих батьків народилась,

494] Братом залишишся ти - в нас обох перешкода єдина!

495] Що ж означають, одначе, ті сни? Чи й у них приховалось

496] Правди вагоме зерно? Чи правдивими є й сновидіння?

497] Краще богам! Вони вільно собі своїх сестер любили:

498] Опію вибрав Сатурн, хоча кровно був зв'язаний з нею;

499] Бог Океану - мав Тетіс, володар Олімпу - Юнону.

500] В небі - закони свої, та чи має хтось право рівняти

501] Звичаї люду й богів, покликатись на їхні подружжя?

502] Тож або з серця свого я зумію прогнати злочинний [165]

503] Жар, а як ні - хай умру і нехай мене на похоронне

504] Ложе складуть, нехай брат хоча мертву мене поцілує.

505] Справа така вимагає, проте, обопільної згоди:

506] Що, припустімо, схвалю, те вважатиме брат за злочинне.

507] Втім, чи ж Еола нащадки не входили в спальню до сестер?

508] Що це на мене найшло? І чому саме їх я згадала?

509] Горе! Куди я хилюсь? Дикі пристрасті, гетьте од мене!

510] Тільки як личить сестрі, тільки так я любитиму брата.

511] Все ж, якби першим судилось йому запалати до мене,

512] Може, душі його пал сприйняла б я не так безсердечно.

513] Значить, чого б не відмовила я, коли б він домагався,

514] В нього прохатиму? Зможеш озватися? Зможеш зізнатись?

515] Зможу, бо змусить любов. А якщо мене зробить німою

516] Сором,- прихований жар у рядках спалахне потаємних».

517] Думка ця, визрівши, перемогла нерішучість душевну.

518] Боком на ложі звелась і, на лівому лікті опершись,

519] Мовила: «Знатиме й він - у любові нечуваній звірюсь.

520] Горе! Куди мене шал порива? Що за пломінь у серці?»

521] Й ті, що на думці слова, тріпотливій руці довіряє;

522] Стилос - у праву бере, навосковану дощечку - в ліву.

523] Сумнів писать не дає: розпочне й проклинає писання.

524] То, написавши, зітре, то щось змінює; ганить і хвалить.

525] Дощечку кинувши, знову бере її; взявши,- відкине.

526] Не розуміє й сама, чого хоче; що мала зробити -

527] Вже не сподобалось їй. То рішучість в очах, то несмілість.

528] Ось написала «сестра», але тут же й затерла те слово,

529] Наново креслить такі ось рядки на блискучому воску: