Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти

А прийшла в літературу письменниця в дуже складну і суперечливу епоху: закінчилася Перша світова війна, розпалися Російська і Австро-Угорська імперії, програла війну кайзерівська Німеччина, закінчилися поразкою визвольні змагання українського народу; більшість українських земель увійшли в нову радянську імперію, а західноукраїнські землі були дослівно розшматовані між Польщею, Румунією, Чехословаччиною, згодом і Угорщиною. Як свого часу в пошматованій третім поділом Польщі, мистці та письменники, щоб підняти дух свого народу, зверталися до славетних сторінок минулого і нагадували полякам, коли ті перемагали своїх поневолювачів, — коли під Ґрюнвальдом в 1410 році розбили німців-хрестоносців, нагадували, коли російські купці стояли на колінах, вручаючи Стефанові Баторієві ключі від Пскова, а пан Володийовський успішно фехтував проти найкращих фехтувальників Богдана Хмельницького…

Анітрохи не рахуючись із світовою громадськістю, королівська Румунія на українських землях починає проводити практику шовіністичного етноциду, лінґвоциду і румунізації північної Басарабії та Буковини, де проживали тоді письменниця з батьками. Тут, на Буковині, „малій батьківщині" Ірини Вільде, майбутня письменниця отримує патріотичне виховання в родині батьків, де шляхетність, патріотизм і порядність вважалися найбільшими громадянськими чеснотами і де її батьки — народні вчителі Дмитро Макогон та його дружина Адольфіна були живим прикладом патріотизму і громадянської мужности. Постійні конфлікти з міністерством освіти королівської Румунії та перспектива залишитися без роботи змушують Д. Макогона з родиною на початку 20-х років нелеґально перейти польсько-румунський кордон і осісти в „Польщі", в місті Станіславові, де Дарія Макогон пішла працювати в приватну українську гімназію і де через своїх братів Ореста й Бориса познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Євгеном Полотнюком.

Як неодноразово повторювала сама письменниця, розгул політики етноциду проти українського населення Буковини, розв'язаного урядом королівської Румунії, прив'язаність та любов письменниці до своєї малої батьківщини, до людей, які її оточували, до мови і звичаїв свого народу зародилися в неї ще в ранні роки і довго були чи не основним імпульсом її творчости, живлячи ідеями людяности та патріотизму. Усвідомлення своєї приналежности по лінії батька до давнього шляхетського роду, який відзначився ще під час Хотинської війни 1621 року, атмосфера любови та порядности в родині, велика і змістовна домашня початкова освіта, знайомство з шедеврами світової літератури, які Ірина Вільде вільно читала в ориґіналі, а також класичне „римське" виховання в гімназії дали письменниці той стрижень негнучкости в характері, який мали і її батьки, — вона стала особистістю, з якою кожна влада мусила рахуватися.

Як показала практика, панська Польща в своїй політиці етноциду та лінґвоциду не далеко втекла від королівської Румунії, хоч і проводила цю політику не так грубо і вульґарно. Майбутня письменниця та її майбутній чоловік Євген-Володимир Полотнюк без перешкод вступили до Львівського університету імени Яна Казимира і, відповідно, до Львівського політехнічного інституту, який Є. Полотнюк закінчив, отримавши диплом з відзнакою. Дарії Макогон не вдалося закінчити повний курс університету: вона була звільнена за підозрою в приналежности до Української військової організації (УВО).

Дарія Макогон почала писати і посилати свої дописи до різних часописів, про це нікому не говорячи. Останній рік навчання її нареченого Є.-В. Полотнюка припадає на 1931/1932 навчальний рік. Далі — дипломна робота, матеріял до якої майбутній чоловік письменниці збирає в селі Милятичі. Склавши загальний іспит на „відмінно", 9 лютого 1934 р. він отримує кваліфікацію лісового інженера, а 10 листопада того ж року — міжнародний диплом лісового інженера, який без нострифікації давав право на роботу в будь-якій європейській країні.

Заповнюючи дані для одержання диплому, Євген-Володимир Полотнюк у графі про сімейне становище написав „одружений". Вийшовши заміж, Дарія Полотнюк разом з чоловіком їдуть до Коломиї, де майбутня письменниця працює в часописі „Жіноча доля".