Метью Шардлейк. Розгін

Проїжджаючи повз Ладгейт-Хілл, я помітив прилавок, закладений яблуками і грушами, і, відчувши голод, спішився, щоб придбати кілька фруктів. Поки згодовував яблуко Канцлеру, мою увагу привернув натовп, близько тридцяти людей, що стояли на бічній вулиці, біля таверни, і схвильовано перешіптувались. Я припустив, що це якийсь схиблений підмайстер, який уявив себе пророком, начитавшись нового перекладу Біблії та мало що з нього зрозумівши. У такому разі йому краще остерігатися констебля.

Трохи осторонь від натовпу стояли один-двоє гарніше одягнених чоловіків, і серед них я впізнав Вільяма Пеппера, адвоката суду при Палаті розподілу майна, поруч із молодим чоловіком у вишуканому дублеті з розрізами. Зацікавившись, я спрямував до них Канцлера бруківкою, уникаючи стічної канави, наповненої сечею. Коли наблизився, Пеппер обернувся до мене.

— Ей, Шардлейку! Цього сезону мені бракувало вашої біганини по судах. Де ви пропадали? — він повернувся до свого супутника. — Дозвольте познайомити вас — Джонатан Мінтлінг, нещодавній випускник Колегії адвокатів і ще один щасливий новобранець у Палаті розподілу майна. Джонатане, представляю вам вельмишановного Метью Шардлейка, найкмітливішого горбаня в судах Англії.

Я вклонився молодикові, пропускаючи повз вуха нетактовну згадку Пеппера про моє каліцтво. Не так давно я взяв гору над ним у судовому процесі, адвокати ж — гострі на язик і завжди готові помститися.

— Що тут відбувається? — запитав я.

Пеппер засміявся.

— Там, у таверні, є жінка з якоюсь пташкою з Вест-Індії, яка, як кажуть, уміє балакати незгірше за англійця. Жінка її от-от винесе.

Вулиця вела вниз до таверни, тому, навіть попри свій низький зріст, я досить добре міг усе розгледіти. На порозі з’явилася товста стара жінка в засмальцьованій сукні, а в руках тримала залізну жердину на тринозі. На поперечці сидів найдивовижніший птах, якого я коли-небудь бачив. Більший за величезну ворону, птах мав короткий дзьоб, що закінчувався грізним гачком, а червоно-золоте оперення було таким яскравим, що на тлі брудно-сірої вулиці мало не засліплювало. Натовп підійшов ближче.

— Відійдіть, — пронизливим голосом закричала стара. — Я винесла Табіту, але вона не заговорить, якщо ви штовхатиметеся.

— Послухаймо, як вона говорить! — вигукнув хтось.

— Заплатіть мені за клопіт! — сміливо крикнула стара карга. — Якщо кожен із вас кине Табіті по фартингу, вона заговорить!

— Цікаво, що це за хитрощі, — фиркнув Пеппер, проте разом з усіма кинув монету до підніжжя жердини.

Стара визбирала монети з багнюки, а тоді обернулася до птаха.

— Табіто, — гукнула вона, — скажи: «Боже, бережи короля Гаррі! Упокой душу бідної королеви Джейн!»

Птаха, здавалося, не звертала на неї уваги, переступаючи на лускатих лапках і не зводячи скляного погляду з натовпу. А потім раптом вигукнула голосом, дуже схожим на жіночий: «Боже, бережи короля Гаррі! Упокой душу бідної королеви Джейн!»

Ті, хто стояв попереду, мимоволі зробили крок назад, і, піднявши шквал рук, натовп перехрестився. Пеппер присвиснув.

— Що скажете про це, Шардлейку?

— Я не знаю. Якийсь обман.

— Ще раз, — обізвався хтось зі сміливіших.

— Більше!

— Табіто! Скажи: «Смерть папі! Смерть римському єпископу!»

— Смерть папі! Римському єпископу! Боже, бережи короля Гаррі!

Істота розправила крила, так що люди затамували подих від тривоги. Я зауважив, що крила були жорстоко обрізані на половину довжини; птах уже ніколи не полетить. Він зарив гачкуватий дзьоб у грудях і почав чиститися.

— Підійдіть завтра до собору Святого Павла, — крикнула карга, — і почуєте більше! Розкажіть усім, кого знаєте, що Табіта, балакучий птах з Індій, буде там о дванадцятій. Привезена з перуанського краю, де сотні цих птахів сидять і гомонять у великому місті-гнізді на деревах! — І на цих словах, затримавшись тільки для того, щоб підібрати ще кілька монет, стара взяла жердину і зникла в таверні, а птах дико махав зламаними крилами, щоб утримати рівновагу.

Натовп розходився, схвильовано перемовляючись. Я повів Канцлера вулицею, Пеппер зі своїм другом ішли поруч.

У Пеппера не було звичної зарозумілості.

— Я чув про багато чудес із країни Перу, яку завоювали іспанці. І завжди думав, що не можна сприймати за правду навіть половини байок з Індій, але оце — Діво Пресвята!

— Це обман, — сказав я. — Хіба ви не бачили очі цього птаха? У них не було розуміння. І те, як птах замовк, щоб почистити пір’я.

— Проте він говорив, сер, — сказав Мінтлінг. — Ми це чули.

— Можна говорити, нічого не розуміючи. От якщо птах просто відповідав на прохання старої карги, повторюючи її слова, так як собака приходить на поклик свого господаря? Я чув, сойки вміють робити щось таке.

Ми дійшли до кінця вулиці й зупинилися. Пеппер вишкірився.

— Ну це правда, що люди в церкві реагують на латинські ритуали священників, не розуміючи їх.

Я знизав плечима. Такі настрої щодо латинської меси ще не були ортодоксальними, і я не хотів втягуватися в суперечки про релігію.

Я відкланявся.

— Ну, боюсь, мушу вас покинути. У мене зустріч із лордом Кромвелем у Вестмінстері.