Ми, горобчики

Сорока занепокоїлась, вийшла через передні двері свого палацу і ввійшла через задні. Чоловік зозулі підлетів ближче до сороки, сів на сусіднє дерево й почав там кувати. Шановний Добродій саме хотів відповісти, коли побачив зозулю, яка тихо з’явилась на галявині. Зозуля сховалася, знесла яйце і вхопила його дзьобом. Потім втупилась у сороку й пильнувала, що та робитиме далі.

Зозуля, яка чекає слушної хвилини, щоб покласти яйце в сороче гніздо.

Чоловік зозулі тим часом сидів на дереві й дражнив сороку. Пішохід, що насвистує, обминув зозулю, а вона, побачивши його, вдала, ніби шукає комах на галявині, але не випускала яйця з дзьоба і не відвела погляд від сорочого гнізда. Сорока хвилювалася, мабуть, подумала, що зозуля хоче прогнати її з гнізда й зайняти його, щоб знестися там. Вона навіть не помітила, що це зозулин чоловік, і не здогадалася про його шпигунські наміри.

Нарешті сорока не витримала, налетіла на зозуля й прогнала його в ліс, галасуючи:

— А дідько б тебе вхопив, підла негіднице!

— Ой, ой! — запищав зозулин чоловік, удаючи, ніби дуже злякався, і полетів удвічі швидше за сороку.

Тільки-но сорока погналася за зозулиним чоловіком, зозуля підлетіла з галявини й поклала яйце в сороче гніздо. Після цього вона прожогом метнулася в протилежний бік. Деякий час ми стежили за нею, а потім загубили. Тут з’явилася сорока й почала обурено кричати:

— Ти диви, вона нестиме яйця в моєму гнізді! Куди ж там!

Вона зайшла у свій палац, хвіст її знову висунувся на три кілометри, і ще довго чулося її невдоволене:

— Ти диви, вона нестиме яйця в моєму гнізді, ота негідниця!

Шановний Добродій був дуже здивований тим, що скоїлося.

— Оце називається наука, — хитав він головою, — наука так наука!

З цього приводу я кажу нашим, що хоч ми й ходили до школи, мусимо вчитися все життя, бо і найвченішій людині не вистачає науки. Сиворакша додає:

— Авжеж, не вистачає! Я, приміром, відколи себе пам’ятаю, читаю журнал мод 1903 року і все одно бачу, що науки мені бракує, бо світ постійно розвивається й щодня десь вигадують новий бант. Справді, освічена людина ніколи не спатиме спокійно, якщо не стежитиме за появою нових бантів. Я завжди прагну бути в курсі.

Пішохід, що насвистує, втрутився й собі в розмову.

— По-моєму, — сказав він, — це гарний урок для всіх. Я особисто тричі обминав зозулю, недбало насвистуючи, і зблизька бачив, як вона дивилась і слухала, наче справжній шпигун. У мене ще тоді майнула думка, що то шпигуни стежать за нами й підслуховують. Майте на увазі, що й зараз, коли ми так голосно базікаємо, навколо нас у сутінках ходять шпигуни, стежать за нами й підслуховують. Тому краще розмовляти пошепки, а ще краще зовсім замовкнути.

Пішохід, що насвистує, давав приватні уроки з ходьби. Тут видно, як він навчає сороку ступати навшпиньки. Оскільки Пішохід більше не літав, кермо правило йому за палицю.

Ми принишкли. Шпигуни стежили й слухали, та все дарма. Ліс ущух. Звідкись з’явився зозулин брат — пугач — і загукав:

— Чув! Чув!

Сорока заворушилася в своєму палаці й крізь сон запитала згори:

— Ти чув про ту негідницю, дідько б її вхопив, яка хотіла знести яйце в моєму гнізді?

— Чув, чув! — відповів пугач.

Він літав у лісі цілу ніч та все кричав:

— Чув! Чув!

Ми заснули, виспалися, а коли прокинулися, чуємо — він і досі кричить своє:

— Чув! Чув!

Мугик поскаржився, що не зімкнув очей, бо в нього боліло коліно.

— Я не спав цілу ніч, — сказав він. — Мугикаю собі під ніс, щоб не почув якийсь шпигун, і думаю, чи пугач, бува, не шпигун, бо безперестану пильнує й слухає. Таки дійшов я своїм простим розумом, що він шпигун!

Скажу я вам: це непогано — всюди совати свого носа, придивлятися до всього, що бачиш, і з усього робити висновок. Інакше залишишся простим, як сорока, думатимеш, що висиджуєш у своєму гнізді хтозна-що, а висидиш чуже яйце, яке підклав у гніздо якийсь шпигун.

ЯК ШАНОВНИЙ ДОБРОДІЙ ЛІТАВ ДО ЦАРГОРОДА

Одного разу Шановний Добродій розповів нам про свою мандрівку до Царгорода. Так воно було чи не зовсім так, не знаю, тому переповім цю історію, як її чув, а читач хай вирішить сам, що в ній правда, а що ні. Ось вона.

Як ви знаєте, в мені давня пристрасть до східних країн, та все немає часу для мандрів. Я вже давно мрію полетіти туди, зустрітися з самим Алі-Бабою, із злодіями, із славнозвісним Гаруном аль-Рашідом, але не вистачає часу для такої тривалої подорожі. Не завадило б і в Індії побувати. В Індії все священне: і корови, і мавпи, а найбільше — горобці. В Індії лише людина не священна, а решта все священне. Отже, все мандрувати збираюся, та через роботу ніколи вгору глянути, шановний добродію!