Ми, горобчики

Одного дня кажу собі: підскочу бодай до Царгорода. Царгород теж на Сході, розташований він недалеко, та й долетіти до нього неважко, треба тільки спитати дорогу. Я переконався, що, розпитуючи, можна дістатися до Царгорода. Тоді саме дозрівали соняшники, вибрав я собі гарний соняшник край дороги, сів, схрестивши ноги, як турок, лузаю насіння й чекаю, коли з’явиться хтось, в кого можна спитати дорогу до Царгорода.

А ось нарешті й той, хто мені потрібний. Так і так, кажу йому. Чоловік пояснив, як дістатись до Царгорода. Він пішов собі далі, а я знов лузаю насіння й чекаю, поки йтиме ще хтось: вирішив перепитати про всяк випадок. Ви не уявляєте, скільки людей проминуло тоді, і я нікого не пропустив, не спитавши дорогу на Царгород. Хто не знав, той не знав, тільки знизував плечима, але хто знав, пояснював мені з усіма подробицями. Отже, сиджу я собі, схрестивши ноги, в соняшника на голові, лузаю насіння й поволі наближаюсь до Царгорода завдяки своїм розпитам.

Шановний Добродій розпитує корову, яку він випадково зустрів, про дорогу до Царгорода. Корова розгубилася від його запитання і призналася, що вперше в житті чує про таке пасовисько.

Раптом, шановний добродію, чую галас на дорозі. Гудуть ріжки, б’ють барабани, долинають звуки бубна. Танцюристки танцюють босі на пилюці, слідом за ними йдуть озброєні до зубів солдати, за солдатами носії щось несуть на ношах. Негри махають віялами, відганяючи мух від нош. Ось процесія підходить ближче й зупиняється переді мною. Гудуть ріжки, б’ють барабани, бубни, та тут із нош подали знак, і все враз ущухло.

Тільки-но запала тиша, думаю собі: спитаю й цих, як добратися до Царгорода. Запитав, а з нош виглянула бородата голова в чалмі.

— Та це ж і є Царгород, — каже чалма, — а я — турецький султан разом з великим візиром та своїм почтом.

Вій махнув рукою, загули ріжки, вдарили барабани, процесія рушила далі й досить довго йшла, бо султанський почет був чималенький. Коли він проминув, з’явився великий візир, теж на ношах і в чалмі, його почет був майже такий, як і султанів. За ним тяглися інші, всі царгородські, а я сидів на голові в соняшника, схрестивши ноги по-турецькому, й думав: «Ти диви, шановний добродію, якщо захочеш, то завдяки розпитам можеш дістатися до Царгорода й побачити навіть турецького султана й великого візира! Поки дістанешся туди, все розпитуєш, зате повертатися зовсім легко, бо не треба розпитувати.

— Я думав, — сказав Чику, — що в турків немає султана, а виходить, є, та ще й великий візир є!

Шановний Добродій подивився на нього незадоволено.

— Ти як гадаєш, шановний добродію, — відказав він, — хіба турок може жити без султана? Турок ніяк не може без султана! Якщо навіть не буде султана, то він сам стане султаном, якщо не буде великого візира, сам стане великим візиром, бо інакше він не може.

Почувши розповідь Шановного Добродія, зозуля вигукнула:

— Я на твоєму місці пішла б собі далі до Індії!

— Шановний добродію, Індія — не Царгород, до неї не дуже просто дістатися! — відрубав Шановний Добродій.

ДАЛЕКИЙ ПОЛІТ

Коли постало питання про політ до Місяця, Цвір перший із нас заявив, що полетить, і заходився готуватись до цього. Цвір мав намір летіти задом наперед, бо вважав, що так набагато легше можна подолати місячне тяжіння.

Якщо хтось із горобців надумає кудись летіти, решта горобців допомагають йому. Між нами не було жодного, хто б не дбав про політ Цвіра, всі намагалися чимось допомогти, навіть Шановний Добродій кілька днів підряд креслив дзьобом на піску якісь формули і заявив, що Цвір мусить летіти по параболі. Цвір не думав, як йому летіти — по параболі чи інакше, та коли Шановний Добродій показав йому свої розрахунки, він погодився, що краще летіти по параболі.

— Звичайно, — поплескав його захоплено по плечу Шановний Добродій, — звичайно, лети по параболі, шановний добродію! На те ми й друзі, щоб підказати тобі найпростіший шлях — по параболі!

Ми постійно чергували біля залізниці, чекаючи поїзда. Пасажири викидали з вікон шматки газет, а ми підбирали їх і несли розшифровувати. В газетах частенько писалося про політ до Місяця, про підготовку до нього і про наступні труднощі. Ми розуміли, що ця справа дуже складна. Пішохід, що насвистує, твердив, що якби було шосе або хоч козина стежинка до Місяця, він пішов би до нього пішки й так само пішки повернувся: засунув би крила в кишені, насвистував і поволі йшов, аж поки дійшов би до Місяця. Але оскільки туди немає ні шосе, ні навіть козиної стежинки, Пішохід не зважується на таку мандрівку.