Читаем Ми, горобчики полностью

— Нічого він не придумує,— заперечив Шановний Добродій. — Він навіть думати не може, такого ми нагнали на нього страху. Ось побачите, ніякого проса він не посіє.

Поки Шановний Добродій говорив так, чоловік забив палицю в ріллі, прикріпив зверху поперечку, так що утворився хрест, зняв із себе сорочку й натягнув на хрест. Далі почепив на палицю шапку, трохи постояв, знов почухав потилицю і зняв штани. Набивши їх соломою, зав’язав мотузками, порізав де-не-де сорочку, щоб з неї звисало лахміття, і відійшов подивитись, яке з вигляду те, що стирчало в ріллі. А воно таки добре стирчало.

— Він хоче нас налякати, — сказав Пішохід, що насвистує.— Чоловік, який не хоче, щоб горобці виклювали його просо, скидає з себе одяг і робить опудало.


Наша хоробрість перейшла у прислів'я. Ніхто не може так сміливо, як ми, ходити біля лютого опудала. Інші підібгали б хвости від жаху, а ми — навпаки!

Шановний Добродій пішов, сів на опудало, почав клювати шапку і лаяти чоловіка:

— Хіба так роблять опудала, шановний добродію! Якщо ти хочеш налякати нас, треба поставити тут велике опудало, а тоді ми подумаємо, лякатися чи не лякатися.

Почувши це, чоловік підхопився і зник. Досить довго після цього він носив усяке сміття з села, всюди поставив опудала — одні великі, інші маленькі, з бантами, з тріскачками й гарбузами, а деякі обтикані пір’ям. Уся пива була уцяцькована опудалами. Інші ниви зеленіють собі, а нива цього чоловіка прикрашена опудалами. Він ходить між опудалами, одне поправить, якщо воно нахилиться від вітру, друге заб’є глибше в землю, третє переставить, щоб дивилося своїм лютим обличчям на нас. Поглянути — нива наче засіяна опудалами.

Восени всі люди вийшли збирати просо, а чоловік приїхав підводою й почав збирати опудала. Одне поклав, друге, і так повний віз, кілька опудал навіть стирчали з нього… Відтоді коленої весни цей чоловік розставляв опудала на ниві, а восени збирав їх. Він назавжди відмовився сіяти просо, бо боявся горобців.

АВТОГРАФИ

Ніхто не знає, коли саме він стане знаменитим. А воно буває так: прокидаєшся вранці і поки потягуєшся в гнізді, розумієш, що ти вже знаменитий. Якщо спитати, чим саме знаменитий, відразу, може, й не скажеш, але відчуєш, що знаменитий.

Звичайно, знаменита особа набагато цінніша за незнамениту… Одного ранку Піук прокинувся в своєму гнізді дуже знаменитим. Напередодні він уполював комаху, схожу на жука-дроворуба. Ніхто з нас ще не спіймав такої комахи. Ми знали, що така є, чули про неї різні історії, але ніхто її не ловив і навіть не бачив. А Піук, коли летів повз річку, побачив на одному дереві дивовижну комаху, схопив її й закричав:

— Ура!

У Фу саме прав у річці майку і так з мокрою майкою й прибіг подивитися, що там діється. Пішохід, що насвистує, теж був поблизу, пішов через міст, щоб подивитися на комаху, але спіткнувся і впав у річку. Однак, і далі недбало насвистуючи, він підійшов до Піука та У Фу й захоплено розвів крилами.

Хтось пригадав розповідь Мітітакі про те, що на пташиній Рів’єрі горобець стає знаменитим, коли знайде щось рідкісне, або стрибне вище за всіх, або пролетить далі за всіх. Ось і Піук став знаменитим.

— Та який же я знаменитий? — ніяковів Піук. — Що тут такого — спіймав комаху.

— Знаменитий, знаменитий! — стверджував Шановний Добродій. — Коли ми перелетіли через Дунай і зупинилися в Турну-Мегурель, горобчиха Флоріца питала мене, чи не спіймав, бува, хтось із нас комаху, схожу на жука-дроворуба. Отже, й там знають, що вона є, але й вони не бачили її. А ми побачили. Ось що таке знаменитість, шановний добродію!

Лягаючи спати, Піук був такий, як і всі ми, а прокинувся знаменитим завдяки комасі-дроворубу. Ми, тільки-но повставали, взялися за справи, а Піук навіть не ворохнувся, бо вже був знаменитий.

— Важко, — гукає він нам з гнізда, — бути знаменитим! Розплющиш очі й не знаєш, до чого братися!

Справді — до чого братися? Ми сушимо собі голови, хочемо підказати йому, але нічого не можемо придумати. Нарешті сиворакша сказала, що Піук мусить роздавати автографи. Знаменита людина тільки те й робить, що роздає автографи. Якщо вона навіть не хоче, її все одно всюди примушують підписуватися, зупиняють, оточують і не пускають далі, аж поки не дасть автограф.


Нарешті Піукові вдалося схопити і зв’язати мотузкою славнозвісну комаху-дроворуба, завдяки чому він став знаменитим в усьому світі й пішов роздавати автографи направо й наліво.

— Тут нічого думати, — сказала сиворакша. — Просто рушаєш по світу й починаєш роздавати автографи! О, якби я була знаменитою, я б тільки те й робила, що роздавала автографи!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Русская печь
Русская печь

Печное искусство — особый вид народного творчества, имеющий богатые традиции и приемы. «Печь нам мать родная», — говорил русский народ испокон веков. Ведь с ее помощью не только топились деревенские избы и городские усадьбы — в печи готовили пищу, на ней лечились и спали, о ней слагали легенды и сказки.Книга расскажет о том, как устроена обычная или усовершенствованная русская печь и из каких основных частей она состоит, как самому изготовить материалы для кладки и сложить печь, как сушить ее и декорировать, заготовлять дрова и разводить огонь, готовить в ней пищу и печь хлеб, коптить рыбу и обжигать глиняные изделия.Если вы хотите своими руками сложить печь в загородном доме или на даче, подробное описание устройства и кладки подскажет, как это сделать правильно, а масса прекрасных иллюстраций поможет представить все воочию.

Владимир Арсентьевич Ситников , Геннадий Федотов , Геннадий Яковлевич Федотов

Биографии и Мемуары / Хобби и ремесла / Проза для детей / Дом и досуг / Документальное