Ми, горобчики

Ми познайомились. Горобчиха трималася сором’язливо, вона всім нам сподобалася, тільки Шановний Добродій бурмотів невдоволено під ніс, бо вважав, що в неї надто коротка сукенка, майже така завдовжки, як майка У Фу. Китайський горобець почав заспокоювати Горобчиху, щоб не засмучувалась через коротку сукенку, ось і в нього майка коротенька, але з часом виросте до п’ят.

— Ой! — засмучено відказала Горобчиха. — Я б не витримала цього!

Ми дуже здивувалися, та Гаврош пояснив нам, що нині в моді короткі сукні, а не довгі, аж до п’ят, як носили наші діди й баби. Вони з Горобчихою цілими днями тиняються біля молочного бару й бачать, куди рухається світ.

— Світ, — казав Гаврош, — рухається вперед, а не назад, як дехто гадає.

Гаврош з Горобчихою спробували будувати собі гніздо. Гаврош приніс дві палиці й поклав їх навхрест. Але Горобчиха невдовзі занудьгувала, почала меланхолійно дивитись на палиці, занепала духом, і сукенка в неї стала ще коротша. Щоб розвіяти її сум, Гаврош повів Горобчиху до молочного бару.

Вони повернулися через тиждень. Обоє несли по окультуреній соломинці під крилом і заявили зграї, що не будуватимуть ніякого гнізда, бо якщо в нинішній цивілізований час почнуть робити гніздо, це означатиме, що вони хочуть повернутися назад, у старі часи.

— О! — сказала засмучено Горобчиха.

Вони пішли з соломинками до молочного бару, а ми працювали далі.

— Ку-ку! Ку-ку! — почули ми з лісу, і Пішохід повідомив, що рано-вранці бачив зозулю. Вона була не сама а вела з Індії багато зозуль. На підтвердження його слів із лісу озвалися й інші зозулі. Ми зразу ж припинили роботу й пішли до лісу, щоб з’ясувати, звідки взялося так багато зозуль. Там побачили нашу давню знайому — зозулю, яка торік так хитро обманула сороку й поклала своє яйце в її гніздо. Разом з нею були зозулі з Індії. Сороки розтривожилися, будували або латали свої палаци на деревах, сипали прокляття на адресу зозуль, називаючи їх підлими негідницями.

Шпигувати за зозулями нам було дуже легко, бо ми горобчики, а горобчик може приховатися під будь-яким листком. Ми цілими днями шпигували за ними, як робили це й раніше. З їхніх розмов дізналися, що вони справді прибули з Індії й до тонкощів обізнані з ремеслом факірів. Нам було дуже цікаво побачити, що це за факірське ремесло.

Коли сороки почали нести яйця, біля них крутилися й безперервно покрикували крилаті індійські факіри. Ми досить швидко зрозуміли, що зозулі хочуть знести яйця в чужих гніздах, тому літають усюди в лісі й намагаються обманути якусь сороку. Не минало й дня, щоб хтось із нашої зграї, повернувшись увечері, не сказав, що котрась зозуля встигла знести яйце в сорочому гнізді. Ми цілими днями слухали кування зозуль і постійні нарікання та прокляття сорок на їхню адресу. Шановний Добродій байдуже спостерігав за тривогою й так само байдуже робив висновок:

— Хоч би як ти галасувала та обзивала зозулю підлою негідницею, вона, шановний добродію, все одно знесе яйце в твоєму гнізді!

Зозулі покували й розлетілися по лісі, а сороки, заспокоївшись, сиділи в своїх гніздах і висиджували пташенят. Так минуло три тижні, поки сороки почали хвалитися одна одній, що чують, як пташенята пищать у яйцях, а деякі навіть пробили своїми дзьобиками шкаралупу. Тільки-но сороченята вилупилися — всі голі й негарні — з кожного гнізда полетіли самець і самка шукати їжу для них. Вони збирали комах і годували своїх сороченят. За тиждень сороченята вбралися в пір’я, почали багато їсти, цілими днями пищали і просили ласощів. Ми помітили, що з кожного сорочого гнізда показувало й розкривало дзьобик пташеня, схоже на сороченя, але більше за інших.

Ми зрозуміли, що ці жадібні пташенята вилупилися із зозулиних яєць.

Минуло небагато часу, і зозуленята почали першими зустрічати сорок, першими розкривати свої жадібні роти й з’їдати все, що приносили сороки. Голодні пташенята пищали цілими днями, і сороки ледве встигали: одна летіла принести води з річки чи джерела, друга кидалася до сусідніх сіл, щоб там знайти якусь поживу. Сороки облітали поле, перетинали вздовж і впоперек левади забирали все, що можна було їсти, і несли в свої гнізда, аби набити роти жадібних зозуленят.

Хитрі сороки з’юрмилися навколо вбивці своїх дітей, щоб подивитись, як він вилізе зі шкаралупи.

Я спостерігав за гніздом своєї торішньої знайомої. Крім зозуленяти, в ньому було ще п’ять сороченят. Жадібне зозуленя стало таким нахабним, що з’їдало всю поживу, не залишаючи ані крихти сороченятам. Сорока чухала потилицю, дивуючись: вона так багато приносить, а сороченята чомусь пищать. Не гаючись ані миті, вона зразу ж відлітала, щоб дати місце самцеві, який ніс воду з джерела чи річки.