Міфи України

Якими б не були отруйними і страшними через це гадюки, але той, хто знає «таке слово» (певне слово), може чинити з ними все, що схоче. Косили в полі косарі. Тільки-но посідають вони, бувало, обідати, один одразу ж і понапускає гадюк, які давай лазити тут же, «по табурі». Косарі підхоплюються, нажахані, зі своїх місць, а той хизується, походжає та похваляється собі, Ось один дивився якось, дивився та й каже: «Нумо, поглянемо, що ти таке відаєш?» Узяв повсть, розстелив її на землі, поставив на неї того косаря й каже: «Стій же, не зрушуй з місця, інакше тобі буде смерть». Тоді — як свисне! Раптом, не знати звідки — котиться колесо. Докотилося і давай жалом (це була величезна змія) то в одне око, то в друге — ось-ось виколе їх зовсім. Вистояв він так, ні живий ні мертвий, а потому, як змія зникла з очей, і каже: «І онукам, і правнукам закажу ніколи не похвалятися своєю хоробрістю перед гадюками» (Олександрівський повіт).

Якщо хтось прислужиться гадюці, вона не залишиться невдячною.

Діставши відставку, поверталися два солдати зі служби додому — один верхи на коні, а другий безкінний. Застала їх ніч у степу. Прокидаються вони вранці, й бачать: облягла їх навкіл змія — така величезна, як гора. Сидять вони в цьому страшному колі й плачуть. Коли зненацька змія відкинула трошки отак убік хвостика. «Ну, — каже піший солдат до другого, — ти — з конем, то драпай, може, втечеш». Щойно той виїхав, змія знову замкнула коло. Потім розвернулася вся й ну кланятися й пищати — от-от мало не забалакає та весь час кличе солдата за собою. Солдат якось уже там подав їй знак, що згоден. Ось змія полізла собі, а він за нею, за нею. Прилізла до нори і як запищить! А з нори як вискочить друга змія, й давай вони битися. Солдат прицілився і вправно зніс голову тій, яка вискочила з нори. Друга змія давай тоді кланятися йому та дякувати. Потім швидко поповзла й наздогнала десь крамаря (торговця красним товаром), вбила його й пригнала солдатові коня з возом (Олександрівський повіт).

Так розповідав сам солдат про свою щасливу пригоду; але нічка темна, треба думати, повідомила б менш поетичну, зате більш вражаючу повість про вдавано-чудесну появу в нього коня з возом, навантаженим крамом.

Гадюки іноді є знаряддям кари Божої. Одна мати часто ходила провідувати свою заміжню дочку, і своїми відвідинами, зрештою, набридла тій. Якось раз прийшла вона в такий час, коли дочка спала. Прокинувшись і побачивши матір, дочка розсердилась, вилаяла її й сказала: «І чого тільки вона тут вештається!» Мати пішла зі сльозами, а дочка знову заснула. І сниться їй, наче хтось каже: «Піди в сад і візьми там два сувої полотна». Прокинулась вона, пішла в сад — і справді побачила два сувої полотна. Взяла вона їх, повісила собі на плечі й понесла. Раптом з тих сувоїв полотна утворилося дві гадюки, які вп’ялися злій дочці в груди і геть приросли до неї, так що було несила їх одірвати. Так вона й померла з гадюками. Її, кажуть, міг би вирятувати від гадюк лише такий чоловік, який протягом усього життя не їв м’яса по понеділках і вівторках (Старобільський повіт).

Літературним джерелом цієї оповіді є східні оповідання «Римських діянь» («Севіа Иотапогит»), а також оповідь, вміщена в одному руському рукописі, де роль змій перенесено на жабу, а карі піддано не злу дочку, а злого сина. Зміст оповіді цієї, що має заголовок «Про те, як шанувати батьків і не зневажати їх», такий. Жив у Німеччині багатий чоловік, що мав єдиного сина. У тій же місцевості жив інший чоловік, вельможний, в якого була єдина донька. І запропонував він тому багатому чоловікові видати за його сина свою дочку, але за умови, що багатій ще за життя надасть синові в повне розпорядження все своє майно. Багатій прийняв пропозицію, записав на сина все своє майно і одружив його з донькою вельможного. Але син недовго після цього шанував своїх батьків: на четвертий рік, з намови дружини, він одселив батька й матір в окремий будиночок, збудований біля воріт його дому, й видавав їм так мало на утримання, що вони змушені були терпіти голод і нестатки в усьому. Якось мати, сидячи проти вікон синового дому, побачила, що в сина смажили гусака на обід. Вона сказала про це старому своєму чоловікові. Старий пішов у господу сина. Угледівши його, син звелів сховати гусака. Батько повернувся до себе в будиночок ні з чим, оплакуючи свою ганебну старість. Коли батько пішов, син знову звелів поставити гусака до вогню. Та коли зібрались було зняти гусака, на ньому опинилася страшна, здоровенна жаба, завбільшки з самого гусака. Син узяв якесь знаряддя й хотів було ним скинути жабу; але жаба, лишивши гусака, стрибнула йому на обличчя і так уп’ялася в нього, що несила було відірвати її.