Орел — не тільки цар-птах. Орли пішли з царів, через що зображення орлів і досі карбують на царських печатках (Ушицький повіт). Орла бити не можна. Мисливець, перш ніж вистрілити в орла, мусить спитати його тричі: чи він нажився на світі? Якщо нажився, то він подивиться прямо на мисливця, а коли ще не нажився, то відвернеться від нього. Його навіть і черви не їдять, і він не засмердиться ніколи, хоч тримай його доти, доки всохне (Новомосков-ський повіт). В орлиному гнізді неодмінно є гроші (і різні коштовні речі). Без грошей він ніколи собі гнізда не мостить (Новомосковський і Старобільський повіти). В усій цій легенді злиті, як говорить професор М. Ф. Сумцов, два мотиви: літературний — про ставлення орла до хвороби й смерті та народне повір’я про те, що птахи, переважно сороки й ворони, викрадають золоті й срібні речі. Перший мотив ґрунтується на легендах «палей» і «азбуковників» про птаха «харадра»: якщо хтось у хворобу впаде, то від ха-радра дізнається, чи живий буде, чи помре. Якщо померти йому, відверне від нього очі свої харадр; якщо бути йому живим, радісно злетить увись проти сонця. Ця легенда про харадра відома також із західних «бестіаріїв». Спільне джерело і наших, і західних відомостей — «фізіолог» святого Епіфанія. В українській легенді про орла цей літературний мотив перероблено стосовно самого орла. Повір’я, що в гнізді орла бувають гроші, з одного боку, певно, ґрунтується на тому, що народ звик бачити зображення орла (державний герб) на монетах і взагалі на всіх грошових знаках; з другого — на тому зоологічному факті, що деякі хижі птахи з воронячого роду, особливо сороки, справді крадуть і кладуть у своїх гніздах блискучі й металеві речі. В Галичині є повір’я, буцімто орел, зібравши багато золота й срібла, золотить потім собі голову й хвіст.
Легенда про те, як Бог призначив орла королем, або царем птахів, тісно пов’язана, між іншим, з походженням назви однієї маленької пташки — Маїасіїїа ^иіш (2аик попії^) — корольком. Одного разу Бог, маючи намір дати птахам короля, мовив до них: «Хто з вас злетить найвище, того Я й зроблю королем». Птахи злетіли у височінь — так високо, як тільки кожен з них міг. А поміж ними та й була така крихітна пташечка, меншої за яку нема вже й на світі ніякої іншої. Вона тихесенько сіла до орла на хвіст, а той і не підозрює нічого. І ось, коли орел злетів уже якнайвище, так високо, що його й оком не уздриш, та пташка спурхнула з його хвоста і знялася ще вище. Господь Бог, помітивши це, засміявся й каже: «На хвості короля прилетів корольок».
Про один з різновидів орлиної родини — грифа (справжній — УиІШг; сірий — УиІШг топасЬош) у Літинському повіті розповідають, начебто це — превеличезний птах, який може своїми крилами затулити світло сонця й літати без спочинку сорок діб.
Окрім птахів загальновідомих, українські народні легенди знають ще двох птахів, які не існували й не існують зовсім: «носорожця», або «єдинорожця», і «нічницю». Про першого з них ми скажемо в тому місці, де в нас йтиметься про потоп. А щодо нічниці, то це — начебто такий птах-, який сам від природи сліпий, і його завжди водить інша, маленька пташка; літньої ночі вона звичайно видає тужливий крик.
Шоч слова «рибка», «рибочка», «рибонька» досить часто зустрічаються в українських народних піснях як найсердечніші найменування палко коханої дівчини, попри все це розділ легенд і вірувань про риб є вкрай бідним і ґрунтується виключно на апокрифах. Українські легенди та перекази стосуються тільки лиш «однобокої» риби — камбали, почасти в’юна, скойок і раків.
Про походження «однобокої» риби (певно, мала плоскуша, або мала камбала — Pleuronectes flesus, passer, roseus, Platessa fle-sus, marmorata) легенда, записана в Канівському повіті, розповідає таке. Коли Спаситель був розіп’ятий на хресті і вже віддав Свій божественний дух, у суботу явився до Божої Матері архангел Гавриїл і сказав їй: «Твій Син воскресне з мертвих». Матір Божа саме в цей час снідала маленькою рибкою, причому так об’їла на ній м’ясо, що лишились самі лиш реберця. Почувши чудесне благовістя архангела, Вона перехрестилась та й каже: «Тоді Мій Син воскресне, коли оживе ця рибка». А рибка раптом — плюсь!., і ожила... «Однобока» риба зустрічається іноді в Дністрі. Один бік у неї — зовсім як у звичайної живої риби, а на другому видно самі лиш реберця, наче їх об’їдено кимось, — так вона боком і виляє по воді.
До часу хресних страждань Спасителя відносить легенда, записана в Подільській губернії, й походження камбали (справжня плоскуша, або справжня камбала — Pleuranec-tes platessa, Platessa vulgaris). Сиділа якось Матір Божа понад морем і їла сушену рибу. Щойно Богоматір з’їла половину риби, як раптом їй кажуть, що Її Сина розп’яли. Вона як тримала ту рибу, так і впустила її в море. Рибка зразу ж ожила, з неї й пішла камбала.