Міфи України

Круки (чорний — Corvus; великий — Corvus corax), граки (Corvus frugilesus argicola та ін.) і галки (Colaeus maone-dula, Corvus monedula), що посідають таке чільне місце в усних поетичних творах і повір’ях різних народів, українськими легендами якось надто вже обійдені. У Ста-робільському повіті крука вважають проклятим за те, що він вирив з копиці Ісуса Христа, коли Спаситель ховався від «жидів». Чорним кольором крука Бог покарав за те, що він не повернувся до ковчега Ноя (таке ж вірування є і в поляків). У Проскурівському повіті він користується повагою й іноді служить віщуном. Пташат своїх крук висиджує не пізніше березня, поки нема ще мурашок, бо м’ясо молодих кручат є для них особливими ласощами. Кажуть, що колись крук узяв своїх маленьких діточок, поніс їх до ріки й посадив одного на березі, а з другим злетів понад рікою й питає його: «Годуватимеш мене хлібом? Якщо годуватимеш — перенесу». — «Годуватиму, але своїх дітей», — відповідало кручатко. Тоді крук кинув його у воду, а пташа, що сиділо на березі, саме втопилося.

Подекуди на Україні, так само як і в Галичині, вважають, що чорт літає по дворах у подобі крука, підпалює дахи і взагалі завдає людям багато шкоди. Коли кричить крук, дехто спльовує, як і в інших випадках, коли бояться зурочення чи пристріту, наприклад, при прокльонах. Схильністю круків і ворон (чорна — Corvus corone; сіра — Corvus cornix; грифова — Corvus crassirostris) до падла обумовлюється повір’я, що крук віщує смерть і стоїть у найближчому зв’язку з душами померлих. Відображенням цього повір’я є, між іншим, уподобана українською сільською молоддю гра в крука. В грі беруть участь: «крук», «матка», «дівчина» й «діти». «Матка», «дівчина» й «діти» стають у ряд, одне за одним, і йдуть до крука, який, сидячи, копає паличкою ямку. Між «маткою» й «круком» відбувається такий діалог: — «Круче, круче! Що ти риєш?» — «Ямку» (або — «піч»). — «Навіщо?» — «Окріп варити». — «Для чого?» — «Заливати ним очі дітям». — «За віщо?» — «За те, що вони поїли мою їжу». «Діти» на це відповідають, що вони не винні в тому. «Матка» обертається, щоб порахувати їх, а «крук» у цей час ловить «дітей» і т. д. Діалоги ці повторюються доти, доки «крук» не переловить «дітей» і, нарешті, не спіймає «дівчину», після чого всі вони нападають на «крука», валять його додолу й турчать йому у вуха, або проробляють те ж саме з «маткою». Професор О. О. Потебня на підставі того, що спільним мотивом в усіх варіантах цієї гри є намір «крука» залити дітям очі, цілком справедливо зауважує, що крук тут інакомовно виражає смерть: осліплені діти стають надбанням смерті. На те ж указує й саме копання «круком» ями, що є символічним вираженням похорону.

У Галичині прокляття ворони пояснюється іншим апокрифічним мотивом. Ворона хотіла було пити кров, яка крапала з ран розіп’ятого Спасителя, за що Бог прокляв її, і з тих пір частина дзьоба ворони навіки набула червоного кольору.

Любов граків і галок до стадного життя породила на Україні вірування, що в них є громадський суд, причому іноді всі вони гуртом убивають свого співчлена, який завинив (Старобільський повіт).

Колись був такий час, що всі звірі й птахи розмовляли людською мовою. Ключі від вирію тоді були у ворони. Та якось вона прогнівала Бога, і звідтоді ключі від вирію перейшли до сойки. Сойка летить до вирію раніше за всіх птахів, одмикає його, а сама повертається назад. За іншим варіантом, сойка щороку літає у вирій, та ніколи не долітає до нього: пролетить день, і відразу ж їй хочеться дізнатися, скільки пролетіла. То вона й повертається назад. І так сойка даремне літає туди й сюди, поки випаде сніг.

Сорока (звичайна — Pica rustica, candata, vulgaris та ін.; лісова — Dendrocitta) створена чортом і править йому за коня (Таращанський і Проскурівський повіти), тому застрелену сороку прив’язують до стелі в стайнях, певні, що нечиста сила не буде на конях їздити, а учепиться за сороку.

На Сорок Мучеників (9 березня — за старим стилем. — Ред.) сорока кладе на гніздо сорок паличок, а на Похвалу Пресвятої Богородиці (п’ятниця п’ятої седмиці Великого посту) «похвалиться яйцем» — знесеться (Канівський повіт). Крик сороки на хаті чи біля хати означає або те, що господаря хтось лаятиме, або він одержить якусь звістку, або ж будуть гості.

Орла (Адиііа; степовий — Aquila огіетаїів; яструбиний

— А9иі1а ґавсіаіа) на Україні знають безпосередньо. Тут найчастіше зустрічаються орли-горлані (Aquilae пауіае) Й малорослі орли, або орли-карлики (Aquilae тіпіНае), які живляться здебільшого мишами, жабами й зміями, але охоче пожирають і дрібних птахів. В українських легендах про орлів головну роль відіграють частково давні, пов’язані з орлом, міфічні уявлення сил та явищ природи, почасти старовинні фантастичні легенди «фізіологів» про птахів, які проникли до Південної Русі з «азбуковниками» й «палеями», або, найімовірніше, з тими «прилогами», якими рясніли південноруські схоластичні проповіді XVII століття. Спостереження ж над природою орла залишаються на другому плані.