Міфи України

Пісень (і казок) народ сам не складає, а складають їх «морські люди» і навіть перекладають на ноти (Гру-бешівський та Літинський повіти)³⁶. По суботах звичайно грає море, на поверхню його випливають «морські люди» й починають співати різних пісень, а чумаки стоять у цей час на березі й навчаються від них пісень, які потім і виспівуються всюди по містах і селах.

У Куп’янському повіті цих дивних істот називають «фа-ляронами» — очевидно, від слова «фараон»; у Проску-рівському повіті — «милюзинами».

У народній легенді про мелюзинів, — говорить професор М. Сумцов, — злилось два елементи — апокрифічний про перехід Мойсея через Чермне море й західноєвропейська повість про Мелюзина. В апокрифічній легенді про перехід Мойсея через Чермне море мовиться: «люди фараонові перетворилися на риб; у цих риб голови людські, а тулуба немає; тільки сама голова; а зуби й ніс людські; а де вуха — там пір’я, а де потилиця — там хвіст, і не їсть їх ніхто. І коні і зброя перетворилися на риб, і на рибах з коней шерсть кінська, і шкура на них завтовшки з палець; ловлять їх і шкури з них здирають, а м’ясо коптять; а із шкур тих переди й підошви шиють: води ті шкури не терплять, а по сухому носити на рік стане».

Ця апокрифічна легенда проникла на Україну, в народ, мабуть, за давніх часів, і до неї згодом у західній Малоросії пристало дещо з європейських легенд і повістей про Ме-люзина. І насамперед, саме ім’я цієї феї стало назвою апокрифа. Роман про Мелюзину виник з французьких народних повір’їв про фей. У цьому романі йдеться про те, як чарівниця Мелюзина вийшла заміж за графа Раймунда з умовою, щоб він не шукав її по суботах, коли вона робила обмивання, під час яких перетворювалася на напівжінку-напівзмію. Спочатку все було пречудово. Мелюзина подарувала Раймундові десятьох синів і сприяла зведенню прекрасних замків (Лузіньян, Ларошель та інших). Брат Раймунда посіяв у ньому підозру щодо вірності дружини, і якось Раймунд у суботу ввійшов до приміщення, де купалася Мелюзина. З криком жалю й відчаю вона зникла з його очей, а разом з нею урвалися всі успіхи Раймунда, і прахом пішли всі його статки.

Перша редакція роману про Мелюзину з’явилася у Франції в 1389 році; в німецькій літературі роман цей з’явився вперше 1474 року і втримався донині як народна книга. Від німців роман про Мелюзину перейшов до літератур чеської, польської (1569) і руської (1677). До Західної України Мелюзина проникла або з польських, або з німецьких народних переказів роману. У латишів Курляндської губернії записано казку про морських людей, побудовану також за апокрифом про перехід євреїв через Чермне море, майже тотожну українській легенді про фаляронів.

Лісові люди — звичайні на зріст, та тільки кошлаті, з великими сивими бородами і завжди «засморкані». Взимку з носів їхніх витікають «смарклі» до самої землі і так замерзають. В такому положенні лісові люди проводять усю зиму. Побачити лісову людину визнається за щастя. Одна дівчина якось восени пішла в ліс і побачила під деревом лісового скоцюрбленого діда. Він весь тремтів і дуже «за-сморкався». Дівчина з жалю обтерла йому ніс своїм фартухом, і дідок розсипався перед нею купою срібла (Літинський повіт).

Лісові люди завжди ходять без одягу і без взуття і їдять усе, навіть людей. Десь неподалік Москви пішов якось у ліс один мисливець, взявши із собою смажену курку, щоб перекусити, коли зголодніє під час полювання. Зненацька підходять до нього два лісових чоловіки, схожі на баранів у вовні, відібрали курку, з’їли її і вже хотіли було добиратися до самого мисливця. Та оскільки в мисливця була в руках рушниця, то вони пішли спочатку покликати до себе на підмогу товаришів, а мисливець скористався з цього і чим-скоріше пішов з лісу (Ушицький повіт).

УКРАЇНСЬКІ ЛЕГЕНДАРНІ ОПОВІДІ ПРО НАДПРИРОДНИХ ІСТОТ

і.

ДОЛЯ

Шднією з найхарактерніших особливостей ¹ світогляду взагалі будь-якого народу є ан-тропоморфізація не лише стихій, сил природи, а й тих явищ, які через незнання законів, причин їхніх та наслідків були для нього незрозумілі. Так, на першій сходинці розвитку народного життя явились божества добрі й лихі, світлі й темні — залежно від характеру їхнього впливу на людину. Поряд з антропо-морфізацією сил і явищ природи відбувалася антропо-морфізація деяких явищ соціального характеру, які досить часто збуджували у народу зачудування своєю вдаваною загадковістю (багатство, бідність тощо). Аналогія патологічних явищ у різних хворобах з тими чи іншими впливами однієї людини на іншу, а так само жах епідемій дали привід фантазії народній, що перебувала в дитинному стані, до антропоморфізації самих хвороб. З таких ан-тропоморфізацій, що набули вигляду надприродних, міфічних істот, у свідомості українського народу й понині живуть у більш-менш визначених образах такі: Доля, Злидні, деякі хвороби³⁷ і створене вже на християнському ґрунті уособлення деяких днів тижня.