Міфи України

Література про Долю доволі багата. Ще в 60-х роках минулого сторіччя професор О. О. Потебня надрукував досить цінну статтю під заголовком «Про Долю та споріднених з нею істот», основану на народних казках, легендах, піснях, прислів’ях, а також на лінгвістичних висновках. У 1883 році шанованим професором були надруковані додатки до цієї статті в «Російському філологічному Віснику». Професор Потебня розглядає різні назви Долі: «щастя», «притча», «лихо», «біда», «горе» тощо, з’ясовує процес формування таких уявлень та їхній характер, веде мову про зв’язок Долі з іншими міфічними істотами й предметами і т.ін. Не менш цінними є дослідження академіка А. Н. Веселовського про Долю в його «Розвідках у галузі руського духовного вірша» з додатковою статтею «Декілька нових даних до народних уявлень про Долю». До цих основних досліджень треба додати довгу низку порівняно невеликих статей: М. Васильєва — «Антропоморфічні уявлення у віруваннях українського народу», М. Довнар-Запольського — «Жіноча доля в піснях пінчуків», П.Іванова — «Народні оповіді про Долю (Матеріали для характеристики світобачення селянського населення Куп’янського повіту)», Крауса, Боровиковського та багатьох інших. Відсилаючи тих, хто цікавиться цими питаннями, до названих статей, ми розповімо лише в найзагальніших рисах, як на Україні народ уявляє собі Долю.

Доля є в кожної людини, це — її щастя або нещастя. П. Іванов, ґрунтуючись на 16 записаних ним у Куп’ян-ському повіті народних оповідях про Долю, розрізняє:

1) природжену Долю — душу предків, 2) Долю — янгола і 3) Долю — душу людини, або двійника його. Свого часу В. Богданов вказав на довільність і необґрунтованість такої класифікації, бо її не можна строго й точно обґрунтувати народними оповідями. А взагалі Доля є началом позитивним і істотою зовсім не ворожою; вона не має характеру божественності, а являє собою лише втілене співіснування людини. Доля буває активна й пасивна. Активна Доля сприяє більшому чи меншому статку свого двійника-людини. Вона дбає про людину, допомагає їй в усьому, жаліє її, завжди захищає її інтереси, навіть тоді, коли сама вона відпочиває або «п’є та гуляє». Якщо хворий почує вночі, що його хтось під вікном називає на ім’я, то це означає, що до нього прийшла його Доля і принесла здоров’я (Старобільський повіт). Доля сама не шукає людини, а от людина мусить постаратися знайти її і оволодіти нею; найчастіше вона може зробити це не інакше, як заволодівши попередньо чиєюсь чужою Долею, котра й відкриє, як то можна оволодіти своєю Долею. Хто відшукає свою Долю, тому в усьому таланить, і той швидко багатшає; а хто не знайде Долі — б’ється, як риба об лід, й нічого з його починань не виходить. Долю людини можна відтрутити від неї чарами, загнати в пустирища й болота; а людина, позбавлена свого охоронця, зовсім опускається. Пасивне ставлення Долі до людини, якою вона опікується, найчастіше залежить від розбіжності занять людини з тією справою, яка до душі Долі; іноді ж це зумовлюється самою природою Долі.

За зовнішністю своєю Доля уявляється то в образі жінки різного вигляду, то в образі незнайомця, панича, то в усьому цілковито схожою на опікувану нею людину, причому, згідно з характером — активним чи пасивним, українські оповіді наділяють її (Долю) відповідними ознаками й символами — діловитістю, бережливістю, турботливістю — і навпаки: позитивна, активна Доля — «хороша, обсмикана, обтикана, колоски стримлять» (підбирає колосся на полі, яке залишилося після збирання господарем хліба), їсть помірно; пасивна Доля — «заспана, запухла, обстрепана, неряшниця», ненажерлива, валяється гола під колодою і т.ін. Подекуди на Україні Долю називають ще Таланом, і при цьому кажуть, що неодмінно в кожної людини є свій Талан. У декого Талан «невсипущий», працює не покладаючи рук, не спить ні хвилини. В кого такий Талан, тій людині добре: Талан її пильнує, а сама вона собі розкошує. Та як тільки Талан засне, тоді людині доводиться дуже важко: як вона не працює, а все нема користі.

Наведемо деякі найхарактерніші оповіді про Долю.

Жили собі два брати — один багатий, а другий — бідний. Якось вийшов бідний на братове поле і бачить, що полем ходить якась жінка, збирає колосся і втикає їх у снопи. Ось він і питає: «Хто ти така?» — «Я — Доля твого брата». — «А де ж моя Доля?» — «Вона лежить отам, під грушею». — «Що мені треба зробити, аби й моя Доля була такою ж роботящою, як ти?» — «А ось я тобі дам пораду: візьми ти доброго дрючка, підійди під ту грушу, підкравшись до своєї сонної долі, впіймай її, бий, що є сили, й примовляй при цьому: ось тобі, лиха Доле, за те, що не йдеш у поле працювати на мене, коли біда зовсім уже насіла! Допомагай мені, не то — вб’ю!» Бідняк так і вчинив, після чого все в нього пішло на лад, і він невдовзі зробився багатшим за свого брата (Вінницький повіт).