Мій бос — ідіот

Коротко кажучи: у чому ж насправді проблема?

Є робочі місця, на яких усе працює добре. Працівники знають, що робити, більшість бере на себе всю відповідальність, а співпраця йде гладенько з ранку до вечора. Конфлікти тут — явище рідкісне, і якщо вони виникають, із них роблять корисні висновки. Всі відчувають, що вони беруть участь у процесі, начальник не контролює діяльність своїх підлеглих до кожної дрібниці, але також не залишає початківців напризволяще. Компанія приносить хороший прибуток, працівникам — комфортно, клієнти — задоволені. Все — більш-менш — добре.

Такі компанії справді існують. Я їх бачив. Однак, якщо я буду абсолютно чесним — вони дуже мало трапляються.

Наведення порядку вимагає величезної роботи, набагато більшої, ніж ви можете собі уявити. Часто цей обсяг роботи вдесятеро більший, ніж те, що собі передбачає керівництво на самому початку. Проблема полягає в тому, що керівництво занадто часто звертається по допомогу до консультантів. Не зрозумійте мене неправильно — дуже добре залучати консультантів, щоб запустити належну роботу. Однак консультанти тільки показують напрям — вони не зроблять за вас саму роботу й не змусять усе працювати. Впровадження всіх ініціатив — повністю на відповідальності компанії.

Звичайно, є і консультанти, які гадки не мають, що вони роблять. Вони можуть завести бізнес у глухий кут. Найбільша помилка, якої припускається консультант, — переконати керівника, що реалізувати новий метод керування командою дуже просто.

Ні. Це — важко.

Іноді це практично неможливо.

Внести реальні зміни, наприклад, у підході до того, хто за що відповідає, є клопіткою справою. Усі в компанії успадкували свою «історію», всі мають власний багаж досвіду й переконань, з якими вони приходять на нову роботу. Якщо ви працюєте в певному місці тривалий час, то можете й самі бути частиною проблеми. Все відбувається так, як відбувається, бо так було завжди.

Ця книжка не має на меті навчити вас створювати абсолютно нову систему цінностей або впроваджувати нові процедури у вашій компанії. Натомість я намагаюся поділитися з вами моїми міркуваннями та підкинути вам кілька ідей про те, як ефективніше комунікувати зі своїми працівниками. Можливо, ви думаєте: «Що за клоун — він направду геть нічого не тямить. Що він взагалі може знати про мої насущні проблеми, з якими я стикаюся щодня?»

Однак я знаю. Однак це мій свідомий вибір — зосередитися на комунікації.

Річ у тім, що ви повинні бути зразком, прикладом для наслідування, бо ви і ваші начальники теж є відповідальними за те, на що разом погодилися. Керівництво за своєю природою є досить складним — як, приміром, і батьківство: діти вас не слухаються, вони наслідують вас. Іноді подібність між колективом і дітьми вражає.

Скажімо, ви маєте кілька ідей, які хочете впровадити. Можливо, ви звернулися за порадою до кількох тямущих консультантів, і разом ви створили текст, у який ви та ваші начальники справді вірите. Тож і що тепер?

Чому ваші красиві слова про цінності не спрацьовують

Нам потрібно поговорити про те, як залучити ваших працівників до участі у всьому, що відбувається. Люди хочуть бути залученими — вони хочуть бути активними. Ми знаємо, що нині це особливо стосується Швеції. Більшість людей хочуть відчути, що вони є частиною якогось цілого. Побудова такої залученості може потребувати деякого часу, але я запевняю вас: якщо вам вдасться викликати інтерес до розвитку групи, ви не захочете повертатися до старих звичок.

У Китаї все ще можна кричати на працівників, щоб сказати, що їм робити. У нас, у Скандинавії, таке навряд чи вийде, і по всьому світові стає дедалі менше місць, де таке практикують. Вам також не подобається, коли начальник дає вам накази без будь-якого обґрунтування. Ви хочете зрозуміти, чому і чого від вас очікується.

Тож як вам достукатися до своїх працівників? Кожен з них слухає по-своєму, їх цікавлять різні речі. Якщо в нас на кожному робочому місці є червоний, жовтий, зелений і синій, питання вирішується заздалегідь? Чи варто відразу здатися? Іноді в мене виникає враження, що деякі начальники діють так само, як і після невдалої дієти. Це не вийшло, тому можна просто по-старому напихуватися чипсами й заливатися пивом. Вони здаються, повертаються до своєї колишньої поведінки та сподіваються, що всі інші пристосуються до них.

Це, мабуть, найгірший із можливих методів.

Але порятунок є.

Чому інформаційний потік ніколи не працює?

Це твердження стало вже якимсь дурним жартом.

«Тут ніхто не отримує ніякої інформації». Трохи схожа на стару фразу про молодь, що, мовляв, молоді люди вештаються містом, бо їм немає де проводити свій час. Над цими дурницям вже нема сил сміятися.