-- Щоб ти сам вiдчув, яка вона фальшива, Хлопчачок! А тепер я тобi розповiм, як усе було насправдi тiєї рiздвяної ночi тисяча дев'ятсот сiмнадцятого року. Я чув про це вiд капiтана одного буксира в Гамбурзi. Капiтан цей був свiдком того, що тодi сталося. Але згодом усе те стiльки разiв перебрiхували у стiлькох друкованих i усних повчальних оповiдках, що пора вже, мабуть, переповiсти все так, як воно було.
Я згорнув хрестоматiю, а прадiдусь, злiгши на спинку крiсла, почав розповiдати:
РIЗДВЯНА ЯЛИНКА НА НЕЙТРАЛЬНIЙ ТЕРИТОРIЇ,
АБО ОДЕРЖИМИЙ КОНДИТЕР
Було це в першу свiтову вiйну у Францiї. В окопах один навпроти одного залягли два ворожi полки: нiмецький, що складався переважно з берлiнцiв, i французький, у якому були здебiльшого алжiрцi.
Двадцять четвертого грудня тисяча дев'ятсот сiмнадцятого року, на святвечiр, на фронтi панувала тиша, що запала без якихсь особливих переговорiв. Нiмцi й французи вшанували свято.
Алжiрцi ж, навпроти яких залiг полк берлiнцiв, були магометани, й для них християнський святий вечiр, нiчого не важив. Вони про нього й не знали. А французьке командування забуло їх попередити, щоб цього дня, за мовчазною згодою сторiн, до зброї не бралися. Тому алжiрськi гармашi просто з невiдання гатили по нiмецьких окопах, як i будь-якого дня.
Нiмецькi солдати, обуренi такою зневагою неписаного закону, й собi загримали з гармат у вiдповiдь.
Отож старанно налагоджене вбивство людей за допомогою пороху, вогню, металу й математики, зване вiйною, не припинило свого страшного перебiгу навiть на святий вечiр.
Саме тодi в одному з нiмецьких передових окопiв берлiнський кондитер на iм'я Альфред Корнiцке був заклопотаний тим, що пiк марципани для своєї роти. Окоп, у якому вiн самозабутньо дрiбнив мигдаль, був досить добрим захистком вiд ворожих снарядiв. Та земля двигтiла вiд вибухiв, i це дуже заважало кондитеровi в роботi. Млинка для мигдалю в Корнiцке не було, й доводилося його сiкти дуже гострим багнетом. Коли враз ударив вибух, багнет сприснув, поранивши кондитеровi лiву долоню, й далi йому довелося поратися з перебинтованою рукою. Трохи згодом вiд вибуху трiснула карафка, й чимало коштовної, з величезними труднощами роздобутої трояндової води пропало, а те, що вцiлiло, кондитер мусив перелити до бляшанки з-пiд консервiв.
А найгiрше, що вiн весь час потерпав за примус, -- адже марципани слiд пекти на рiвномiрному вогнi.
Саме тiєї митi, як Корнiцке поставив каструлю на примус, щоб, злегка помiшуючи розiгрiту масу, перетворити її в благородний марципан, поблизу пролунав такий могутнiй вибух, що в кондитера вибило з рук дерев'яну ложку, примус жбухнув полум'ям i погас, а каструля з тiстом була б вивернулася додолу, якби сердега не пiдхопив її своєю перебинтованою рукою.
-- Ну годi! -- ревнув вiн, розлючений, що йому знову перебили його делiкатну працю. -- Цi магометанськi трiскачники чхали на роботу порядного майстра!
-- Постривай, Альфреде, -- заходився його повчати сусiд. -Звiдкiля магометанам знати, що в нас надходить рiздво й робляться марципани? Та вони ж про це й не чули!
Аж тут знову гримнув вибух i знов трохи не перекинуло каструлi з усiм її коштовним припасом. Альфред Корнiцке знову пiдхопив її в останню мить -- i тодi вiн просто нестямився з лютi.
-- Не чули, кажеш? -- гукнув вiн. -- Якби ж то, голубе! Адже трояндова вода -- зi сходу!
-- Але про рiздво вони таки не знають, Альфреде, в тiм-то й лихо!
I знов страшний вибух, знов двигтить земля, знов творiння порядного майстра врятоване дивом.
Отепер уже маленькому кругленькому Корнiцке ввiрвався терпець.
-- Ну, буде з мене, небожата! -- несамовито гукнув вiн у бiк ворожих окопiв. -- Рiздво -- це рiздво, i марципан -- то марципан! Не перебиватимете бiльше ви менi роботу! Зараз я покладу цьому край!
Його товаришi й збагнути нiчого не встигли, а вже одержимий кондитер, що навiть тут, на фронтi, працював у кухарському ковпаку, вхопив малу ялинку з приладнаними на нiй свiчками, прожогом вискочив з окопу й помчав через поле простiсiнько до ворожих позицiй. Усе це було дуже добре видно вороговi, що цiлком мiг вiдкрити вогонь по цiй живiй мiшенi.
На нiмецькому спостережному пунктi не повiрили власним очам, побачивши солдата в кухарському ковпаку, з ялинкою в руках, що бiг до ворожих окопiв.