Міхал Шьмєляк - Вники

– Все ще? – здивувався Косма. – Я чув, що це було для "Виборчої", і що публікацію призупинили.

– Коханий, в наші часи припинити публікацію інтерв’ю? Та ще й такого? Не треба жартувати! Я не

знаю жодної редакції, яка б не заплатила за такий раритет ту суму, яку я назвав. Більше того, навіть якби

вони всі відмовилися, достатньо було б викласти це в Інтернет. Кращих часів для журналістів, ніж зараз, не

було. І, нарешті, славу найкращого журналіста-розслідувача в Польщі не здобудеш, кривлячись перед

якимось видавцем, прошу, Косма, давай поважати один одного.

– Тоді чому ти не опублікував цього інтерв’ю?

– Бо Пьотр Дембицький зник у найменш сприятливий для мене момент. І мені байдуже, що він

пропав, тобто, що з ним могло щось трапитися. Він був тією ще сволотою. Однак мені потрібно знати, що з

ним сталося, як епілог до моєї статті. Насправді матеріалу може вистачити навіть на книгу. Ти навіть не

знаєш, як ці речі продаються.

– Почекай, стоп! – скрикнув Косма і схопився за губи. Напевне, він розбудив Валясякову. Йому не

хотілося образити її своєю грубою поведінкою, адже вона вважала його порядним хлопцем.

– Що?

– Тією ще сволотою? - запитав він. - Як так? Адже він засипав для тебе інших священиків.

– Думаєш, він зробив це з доброго серця? – щиро і довго сміявся журналіст на тому кінці трубки. –

Хлопець любив розважатися, любий, але так склалося, що я знав - як. Я сказав йому йому, показав певні

фотографії, окреслив дуже потворні сценарії того, яким буде його майбутнє, якщо він не скаже мені те і те. І

він лопнув, як гімен незайманої дівиці, від першого натиску.

– Погане порівняння.

– Але адекватне.

– Що було на його совісті?

– Добре, що ти питаєш, бо, можливо, ти допоможеш мені розібратися в кількох речах, у всій справі

ще є кілька невідомих пунктів.

– Допоможу.

– Ти знаєш, як я виглядаю.

Це було не питання, журналіст сказав це тоном анонсу.

– Так.

– Я старий, занедбаний горбань. Це правда. Але я теж чоловік, у мене є свої потреби, абсолютно

гетеросексуальні. У мене також є гроші, так що дбаю про гігієну власної душі простим способом.

– Не треба мені пояснювати.

– Але я теж трохи шмат хуя, тому домовився з чоловіком, який піклується про жінок, який піклується

про мене.

– У тебе є втички в публічному будинку, — без емоцій сказав Косма. Це було нормою, в обмін на

спокій власники публічних будинків сипали в поліцію або просто давали можливість безкоштовно

користуватися власним майном. Чому б не зробити це для відомого журналіста, який також мав зв’язки і міг

би допомогти в разі потреби?

– Так, – підтвердив Барщик. – Інколи мені дають якусь солодку тему, за яку я доплачую. Виявилося, що до них час від часу навідувався молодий священик, який славився тим, що... ну, не дуже люб’язно

ставився до дівчат. Він робить це у величі щедро оплаченої послуги. Він бере дівчат і любить робити з ними

32

"Сигнал" (Signal) – служба зашифрованого обміну приватними повідомленнями. Можливо, щось

типу "Вайбер".

78

так, щоб йому стало легше, таке собі міцне садо-мазо. Спочатку все було нормально, є дівчата, які

спеціалізуються на такому виді розваг, їм навіть подобається. Однак одного разу хлопець трохи захопився, і

дівчина опинилася в лікарні.

– І що вони з ним зробили?

– Нічого. Він заплатив чималу компенсацію. На жаль, через кілька місяців це сталося з ним знову, потім знову. Нещодавно одна з дівчат опинилася в комі.

– Круто.

– Знаєш, щоразу він платив за свої гріхи великі гроші. І тут не обов’язково бути журналістом-розслідувачем, щоб поставити собі одне запитання, чи не так?

– Звідкіля у нього гроші?

– Точно. Звичайний священик, сирота. Нарешті мій контакт сказав, що платить інший клієнт. Мабуть, він був значною фігурою в церковній ієрархії, але мені не вдалося дізнатися його імені.

Косма кивнув, радий, що журналіст не бачить вираз його обличчя. Ймовірно, він знав, хто оплачував

рахунки Пйотра Дембіцького.

– І вони мали докази? - запитав він.

– Так, після першого побиття вони запустили камери в кожній кімнаті. Повір, навіть у мене мурашки

по спині були під час перегляду, а я багато чого бачив у своєму житті.

– Ти використав це проти нього, щоб отримати інформацію?

– Звичайно. Ба, більше, я така безчесна людина, що відразу після статті, написаної завдяки йому, написав би ще одну, цього разу про нього.

– Чи ти почав збирати матеріали про Дембіцького?

– Так. Досвід підказував мені, що такий дегенерат точно не зупинявся на випадкових візитах до

публічних будинків, це було неможливо. Якщо йому подобалося бити, він мав десь виплескувати свою

енергію. Я почав нюхати і шукати.

– І ти щось знайшов?

– Так, але я не впевнений, наразі це вільний слід, тому кажу, що ти можеш щось виявити для мене.

– Що саме?

– Я пішов за першим слідом, який мені підказала інтуїція. Оскільки мені подобаються повії, я