Міхал Шьмєляк - Вники

страшну дурість. Ввлясякова зняла зі сковороди два золотисті смажені млинці з сиром і поставила перед

ним тарілку. Нарешті вона сіла навпроти, і її очі заблищали.

– Так продана вже халупа, опалювати не треба, – сказала вона. — Не моя турбота.

– То для чого сокира?

– Та вже, мабуть, і не потрібна, — відповіла жінка.

– Якщо вам потрібна допомога перед переїздом, не соромтеся, просто скажіть.

– Пан у відпустці, нехай відпочиває.

– Яка там відпустка.

– Яка б там не була, а відпустка є відпустка. Не потрібно турбуватися про чужі дурниці чи проблеми.

Млинці подобаються?

– Смачні, – чесно відповів він. Млинці були саме такими, якими він їх любив. - Рай у роті.

– Я спакувала для Рубенса, пан занесе?

– Занесу. Але спершу мені треба ненадовго зайти на цвинтар.

Жінка кивнула.

— І скільки він тут просидить? – запитала вона після хвилини мовчання.

– В неділю хочу виїхати.

Валясякова почала гойдатися вперед-назад, чим знову нагадала Космі бабусю.

– Пані шкода все це залишати, чи не так?

80

Вона лише махнула рукою, що, напевно, було найкращою відповіддю. У цьому єдиному русі вона

втримала весь свій сум і гнів на всі закони, які керують світом, особливо ті, які перетворюють молодих і

енергійних людей на старих, залежних від турботи інших. Ще вчора вони кричали на дітей, витирали їм

дупи, вибирали їм школу, а сьогодні, піджимаючи хвости, кинули все своє життя, щоб повністю підкоритися

їм. Довбаний цикл існування.

– Синку, я ще рада, що на старість хтось про мене подбає. І що хоче до себе взяти. Мені не потрібно

скаржитися, моя донька просто кличе мене, щоб я приїхала. Мені не доведеться людей просити або слухати

вночі, щоб побачити, чи не стукає у двері смерть з косою. Іноді звук телевізора, хропіння чи сварка з-за

дверей краще ніж нічого, ніж тиша. Добре кажуть: мертва тиша. Бо мовчання – смерть. Бо смерть - це тиша.

– А я собі ніде місця не нагрів, – сказав Косма. – Жив вдома з батьками, але вже середню школу

вибрав з інтернатом, розумієте, юнацький бунт. Чоловікові здається, що коли він навчаються в технікумі чи

ліцеї, то вже вкладає собі життя, але це не так. Тоді все здається таким важливим, сімейний дім таким

поганим, а світ таким прекрасним. Потім, після одержання атестату зрілості, мене відразу віддали в духовну

семінарію, тому що мій дядько є єпископом, і годилося, щоб хтось із родини став священиком.

Косма помітив, що Валясякова випросталася, наче її вдарило струмом.

– Пан мав стати священиком?

– Так.

– А що сталося, що ним не став?

– Була одна річ, через яку мене вигнали з семінарії, але насправді я ніколи не хотів бути

священиком. Усе через балаканину про покликання. Ну, не було його в мені, а оскільки я не люблю брехати, не було сенсу продовжувати це.

– Це добре. Бути священиком – це служити.

– Я вибрав іншу службу.

– В поліції.

– Так, у поліції. І цього не люблю, тут теж треба мати покликання. Паскудна робота.

– Бог дає кожному те, що він має робити. Якщо хтось хоче бути священиком і за почестями пнеться, дорога недовга. Сам себе обдурить, усіх обдурить, але не Бога.

– А якщо Бога немає? – запитав Косма.

– Як це - нема?

– Ну просто так. Якщо Бога немає?

– Мусить бути.

– Чому?

– Мусить бути. Навіщо були б церкви, ордени, священики, молитви, хресна дорога, чотки, для чого?

Звідки б вони взялися?

– Від потреби у владі. Людям подобається, коли їх ведуть за руку.

– Як так?

– Так само, як тепер дочка веде пані за руку і каже, що робити. Ви повинні продати свій будинок і

залишити своє життя позаду.

Валясякова подивилася кудись позаду нього. Вона весь час злегка гойдалася вперед-назад.

Напевно, це був важкий момент для неї, коли вона розмовляла з незнайомим чоловіком про те, щоб

покинути своє минуле життя.

– Бог є, — твердо сказала вона.

– Звідки пані знає?

– Якщо є Вники, то є й Бог, – відповіла господиня, встаючи з-за столу. – А якщо йому не подобається, це його проблеми.

Вона, не кажучи ні слова, засмажила ще два млинці, загорнула їх в фольгу, запакувала в

пластиковий контейнер і поклала все в полотняний мішечок, який поставила перед гостем. Жінка

повернулася, тихо зітхнувши, і вийшла з кухні.

Косма закінчив снідати, була восьма, за півгодини у нього повинна відбутися зустріч з Майєю, зазвичай, у цей ж час біля цвинтаря він зустрічав чоловіка. Після цього спокійно повернеться, віднесе млинці

Рубенсу, а заодно спробує його ще трохи попитати. Після чого варто поїхати в Єлєню Гуру і скористатися

гостинністю Синиці, треба глибше вникнути в тему вбивств повій.

Буквально вчора він обговорював детальний план дій з Майєю, вона мала чекати, сховавшись в

якомусь хорошому для підгляду місці з камерою в руці. Косма з Майєю дали собі півгодини, якщо чоловік не

з’явиться, вони повертаються до своїх справ. Зустрітися мали по обіді в Єленій Гурі – він, відвідавши Синицю

у відділку, вона ж все ще працювала над переведенням місцевого кладовища в цифровий простір.