Міхал Шьмєляк - Вники

Косма: Гадаю, ми мали рацію. Подивіться, що тут сталося.

Журналіст мав перевіряти свій телефон кожні дві години, ймовірно, коли у нього з’явився Wi-Fi. Але

як він міг йому допомогти на відстані?

Косма хотів зателефонувати Синиці й попросити привезти сюди обладнання та техніку, але

роздумав. На якій підставі? Зникнення волоцюги, в особі якого він навіть не був впевнений? Людина без

постійної адреси, посвідчення особи чи родини? Навіть якщо він заявить про зникнення, і справу приймуть

до розгляду, як мінімум, сюди приїде патруль, поблукає, а може, в крайньому випадку, після тиску з його

сторони, когось допитає. Підозри у вчиненні злочину, викрадення людини, вбивства немає, немає жодного

замаху. Якщо до всього цього вплутується грубий костельний, люди в селі не допоможуть, ніхто не стане на

бік туриста, який зупинився тут на кілька днів.

Був волоцюга? Ну, був. Де він жив? Як волоцюги живуть, там-сям. А може, у фургончику? Іноді він

там ночував, але хто його знає. І куди він міг подітися? Ну, будучи волоцюгою, він міг йти, куди його ноги

понесуть. Тому дякую, якщо щось пригадаєте, дзвоніть нам. Ось таким би був допит. Хай йому біс!

Хмари над Карконошами згущувалися. Білий колір сором’язливо переодягався в темно-синю мантію

з чорними пасмами, що з’являлися тут і там, наче буря скинула пухову ковдру з його сонного обличчя. Косма

не міг марнувати часу. Їхати до Синиці, де будуть розглядати убитих повій, можливо, вони й зрушать справу

з місця. У приятеля також проконсультується щодо повідомлення про зникнення Рубенса.

Косма знову глянув у бік лісу й трохи вбік від стежки, що вела до Диявольського дерева, а звідти

прямо на цвинтар. Він побачив когось на повороті дороги, це була лише мить, але він був упевнений, що

бачив когось. Когось, не собаку, не лисицю, не оленя, а саме людину. Він побіг у той бік, не збираючись

мчати в ліс, але стежка вела по узліссі, і був шанс побачити, хто від нього тікає.

За двома поворотами він ще нікого не бачив, але стежка йшла далі в ліс. Якщо хтось тікав від нього, то мусив бігти туди. Гаразд, досить про це - він вирішив піти за ним. Адже він був поліцейським, інколи

здоровий глузд варто залишити у відділку, бо він заважав виконувати свої обов’язки. Ліс був не густий, а

рідкий, як мокрий сон грибника.

Косма вбіг між дерева, трохи сповільнившись, у цьому гаю не було місця, де потенційний

зловмисник міг би застати його зненацька, стежка вела вниз і він, мабуть, знову побачив когось на самій

межі видимості. Це не міг бути костельний, людина у такому віці, напевно, не так швидко бігає.

Ліс кінчався, хлопець уже бачив стіну світла, яка яснішала, дерева трохи рідшали, стежка ставала

ширшою. Він на повній швидкості вискочив на галявину.

Дерево, могутнє й темне, що вчора в його думках вирвалося з тисячолітнього застою — рабства, нав’язаного корінням, міцно вкопаним у землю, — було, звичайно ж, на своєму місці. За частку секунди

Косма згадав жахливе видіння величезного монстра, що ловив наступних жертв, підвішував їх на гілці, яку

протерли туго зв’язані мотузки самогубців.

Все це повернулося до нього, тому що на Диявольському дубі висів Рубенс.

Точніше, висіло його тіло, мляво гойдаючись від поривів вітру, що передвіщали бурю. Космі спало

на думку, що сонце, яке світить йому в обличчя, точно не на місці, всіх повішених треба знаходити вночі. Він

підбіг до тіла, уважно придивляючись, чи не бачить когось поблизу. Адже людина, за якою він гнався, мусила причаїтися десь поблизу.

Перебуваючи за кілька кроків від Рубенса, він уже знав, що має справу з мертвим тілом, і що ніякої

можливості реанімації немає. Це був не перший самогубець, якого він бачив – його часто посилали на такі

лайнові справи, коли він починав службу. Термін невипадковий, адже у повішених у момент смерті

послаблювалися сфінктери. Тіло Рубенса висіло на звичайній мотузці, товщиною з великий палець, петля

була зав'язана класичним способом. Ноги знаходилися приблизно на півметра над землею. Косма не бачив

поблизу нічого, що могло б служити підставкою, яку Рубенсові довелося б використати, щоб успішно вбити

себе. Ближче до тіла він не підходив, якщо хтось приклав руку до смерті волоцюги, то міг залишити сліди.

Косма дістав телефон і зробив кілька фото. Потім набрав номер Синиці.

– Як справи? – привітав його друг.

84

– Пам’ятаєш, як ти вчора рекомендував щось, що дозволило б офіційно розпочати справу, –

безцеремонно запитав поліцейський.

– Так. І що ти надумав?

– Рішення знайшлося само собою. Пам’ятаєш того бомжа, який виявився істориком мистецтва?

– Ти вже вдруге за цю розмову перевіряєш мою пам’ять. Контролюй себе.

– Синиця, у мене брелок33. Ви повинні негайно відправити команду до Вник.

– Це бродяга?

– Так.

– Самогубство?

– Я так не вважаю.

– Гаразд, куди нам їхати?