Міхал Шьмєляк - Вники

– Найкраще під'їхати до крамниці у Вниках і запитати, як пройти до Дияволового дерева. Боюся, що

доїхати до місця інциденту не вийде. Я б сам спустився до крамниці і відвіз вас туди, але краще звідси не

йти. Я впевнений, що тут хтось є.

– Зброя при собі є?

– Здав перед відпусткою.

– Ні, ти супер-поліцейський.

– Синиця, ти знаєш, що я не природжений священик і не природжений поліцейський. З двох зол

віддаю перевагу поліції, точніше, з ліні, бо не хочу знову шукати омріяну професію.

– Твій дядько, мабуть, влаштував би для тебе щось.

– Пиздуй вже.

– Із задоволенням. Слухай, Космику, сам я не можу туди приїхати, я на роботі. Посилаю

поліцейських, техніків і пророка34. Це правда, на самогубства я виїжджати і не повинен, але я вірю в твоє

шосте почуття. Тобі доведеться давати свідчення.

– Я все одно мав би бути сьогодні у вас.

– Добре, коли команда приїде, сідай в машину і їдь до мене. Я дам їм знати, що ти будеш давати

свідчення у відділенні.

– У вас ще є хтось вільний? У мене є підозри, хто міг до цього бути причетним.

– Ну, з цим як раз слабко. На виїзді з міста аварія, і на одному будівництві робітника переїхав

екскаватор. Все на виїзді. Запитаю, якщо хтось є, і відправлю. Якщо ні, скажіть тим, хто приїде, щоб вони

пішли після перевірки та опитали, кого потрібно опитати.

– Гаразд, тоді почекаю.

Вони поклали роз'єдналися.

Косма надіслав журналісту фотографії Рубенса. Нехай той знає про актуальний стан речей.

Сам він не міг піти звідси й покинути тіло просто так, хоч і хотів негайно допитати костельного. І чого

його допитувати – одягнути йому на ті худі лапи наручники і змусити говорити, а ще краще – від разу ж дати

по пиці.

Він уважно озирнувся, але від постаті, за якою він стежив перед тим, не було й сліду. Хтось хотів

його сюди привести? Адже злочинець, бажаючи сховати повішеного, обрав би інший шлях втечі. З іншого

боку, можливо, він натрапив на когось, хто повертався до фургончику на місце злочину. Там все було

підчищено, але може якась деталь залишилася, чи вбивця щось загубив.

Найбільш тривожною була думка про те, що Рубенс покінчив життя самогубством, і ніхто до цього

не причетний. Це означає, звісно, що хтось посприяв – наприклад, він учорашньою розмовою. Однак цей

варіант нічого не додавав, до того ж цьому суперечив ідеально вичищений вагончик бродяги. Він і сам, плануючи прощатися зі світом, мабуть, не зводив би кожен слід з фургону. Це не мало сенсу.

Десь здалеку пролунав грім, наразі мляво, гроза, напевно, ще сиділа у Чехії і тільки збиралася до

Польщі. Матимемо надію, що техніки приїдуть до дощу.

Косма вирішив провести невеликий огляд місця злочину, а точніше всієї галявини. Може вбивця

щось втратив? Не втрачаючи дерева з очей, поліцейський почав ходити навколо нього все ширшими

кругами. У траві він нічого не бачив, раз у раз поглядав на дерева та ліс, щоб можливий злочинець не застав

його зненацька. Він був лише за крок від межі лісу, як побачив у кущах зрізаний пеньок, мабуть, той самий, що стояв перед фургончиком Рубенса. Косма підійшов ближче, так, пеньок виглядав так само. Що ж, тепер

ми знаємо, що послужило "табуретом" для смертника.

Він подивився на дерево, воно зараз було в найнижчій точці галявини, тож пень міг скотитися туди

природним шляхом. Можливо. Він полишив його, техніки займуться, на ньому завжди можуть бути сліди

злочинця, навіть запахові.

33

Брелок – на жаргоні польських рятувальних служб повішений, або висельник.

34

На поліцейському жаргоні – прокурора.

85

Загриміло трохи голосніше. Блін, якби тільки встигли.

  

Ядвіга Валясяк сиділа на кухні і, як завжди, легенько гойдалася вперед-назад. Вона злегка

здригнулася, почувши грім за вікном. Жінка подивилася на свого гостя, людину, яку ніколи більше не хотіла

бачити. Вона виїхала, нарешті. Вона втекла з Вників із розбитим серцем, але водночас із відчуттям

величезного полегшення. Так, вона тікала, вона могла собі в цьому зізнатися. Найважче зізнатися в боягузтві

самому собі.

Стільки зла в одній людині. Як могло в одній душі вміститись стільки зла, як?

– А я йому млинців насмажила, — сказала вона.

Тиша.

Спалах блискавки освітив кухню, і жінка затамувала подих, чекаючи удару грому. Вона подумки

рахувала секунди, як колись її вчив тато, пояснюючи, що це спосіб визначити, як далеко до бурі. На рахунок

вісім почувся гуркіт грози, який повільно набирав сили.

– Треба було? – спитала вона і глянула на гостя.

Їй відповіло повільне кивання головою.

– Ти виїжджаєш, ми залишаємось.

Валясякова відвернула голову від гостя і подивилася на вікно, за яким природа починала свій

небезпечний танок.

  

– А швидше ви не могли? – звернувся Косма до двох поліцейських, які видряпалися на галявину.

– Попасти сюди... — перший із них, у якого на погоні була одна личка, махнув рукою, наче мав