МИКОЛЧИНІ ІСТОРІЇ

Найда зосередив увесь свій гострий зір і вловив ще одну свіженьку деталь.

Щось зовсім непомітне визирало з-під холоші формених, хоч і модерних,

Чіксиних штанів.

Найда тихенько стрепенувся й тихенько пішов назирці.

Найда напружив увесь свій нюх: пахло вчорашнім днем. Напередодні,

скинувши колготи, Чікса ненароком залишила їх у шкільних штанях і там

забула!..

Найда напружив усю м’якість на подушечках своїх лап і безшумно

підкрався до Чіксиних ніг. Як тільки Чікса пригальмувала, читаючи «есемеску»,

легенько піймав зубами крайчик того вчорашнього дня, потягну-у-ув... — І

відпустив аж тоді, як виволік на пристойну довжину. Тепер він просто чемно біг

слідом, а безрозмірні колготи ривками стрибали за правим лакованим чобітком.

Проте Чікса не помітила, що її вчорашні колготи стали об’єктом здивова-

ної уваги всіх присутніх. Вона ішла, як завжди, задерши голову й ні до кого не

вітаючись.

А Найда весело трюхикав за нею і демонстративно прикидався, ніби хоче

колготи вхопити: граючись так, у дитинстві ловив усе, що ворушиться. Так досі

часом грається Товстушина кицька Анхвіса.

Малі й Старшокласники, навіть Завгосп і Директор, які з’явились у Дворі,

повитріщалися на процесію.

Чікса, купаючись у загальній увазі, навіть сповільнила крок.

Присутні почали перешіптуватись і переморгуватись.

Чікса ще більше запишалась і закопилила змащені липучим блиском губи.

Перед сходами Найда знов ухопив зубами колготок, гучно заскавулів —

ніби йому жаль покидати «здобич», і зупинився.

Чікса нарешті відчула щось не те. Загальмувала, озирнулась... І вклякла:

знизу на неї глузливо-покірно дивилося бридке, закошлане приблудне псисько.

І тримало в зубах, наче якийсь бальний шлейф, її ж, Чіксин, капроновий

колгот! Що тягнувся із її ж штанів!

Чікса розгубилась і не знала, гонити пса чи рятуватися від ганьби.

Аж тепер усі відверто розреготались.

— Ану пш-ш-шов геть, приблудо! С-с-собака! — болончасто заверещала

вона.

Найда хотів з гідністю покласти «шлейфа», але той засів на зубові. Чікса

вищала. Найда мотав головою, аж поки не наступив на колгота лапою. Той

відчепився і пес дременув до Миколки.

Уся школа зареготала ще дужче. Тільки Директор ледве тамував сміх. А

Завгосп геть-чисто забув, а може, просто сьогодні не хотів проганяти Найду.

Видно, та Чікса усіх дістала.

Чого повитріщались? — вигцала Чікса, намагаючись позбутись

«учорашнього дня». Капронові колготки тягнулись і ніяк не могли витягнутись

до кінця.

— Шмоток не бачили, чи що? — нервувала Чікса.

Найді, який тепер перетворився на суцільний слух, здалося, що її слова

адресувались насамперед Миколці, котрий цілком випадково і справді невинно

потрапив їй на очі.

Чікса зіжмакала колгот і, паленіючи, пострибала сходами й зникла у

Дверях.

Юрба теж помалу рушила у двері, сміючись та обговорюючи пригоду:

веселий настрій на весь день Школі був забезпечений, їй.

А Найда врешті може відітхнути спокійно і навіть десь піти на Яр —

відіспатись за всі тривожні години.

ЖІНКА ІЗ ЗАПАХОМ ЯБЛУК

Колись Дівчинка загубила свого хом’ячка Терточку.

А тепер Найда загубив свого Миколку.

Це ж треба: зовсім трохи загаявся на Смітнику й Миколки біля Школи вже

не застав!

Найда вже обганяв усі Двори, Вулиці й Пустирище!

Навіть до Миколчиного дому забігав, хоч там давно Миколкою і не пахло.

Тільки Вітчим справляв під розчахнутою грушею черговий бенкет.

Найда так вибігався, на переживався, іцо геть охляв. З останніх сил

приплентався під Халабуду (якщо Миколка повернеться, то — сюди) і трохи

кимарнув. Ні, ну, звісно, якби його собаче серце чуло серйозну біду, він би й

повік не склепив!.. А то ж знав: хазяїн заявиться, ніде не дінеться! І чом було

не попередити, куди посунеш?

Проте сон був — кошмар: якісь яблука, яблука, яблука — купи

різнокольорових яблук!..

Найда ходив тими кучугурами, яблука скочувались і збивали Найду з лап,

але він знову йшов і тривожно здригався уві сні. Ба, навіть їв ті червоно-жовті

соковиті плоди, хоч у звичайному житті робив це, коли геть здихав од голоду.

Нарешті, після чергового зашпортування, шматок яблука застряг собаці в

горлі.

Найда підскочив і прокинувся.

Навколо стояв густий солодкуватий запах яблук.

А до Халабуди наближався... Миколка!!!

Найда спершу радісно побіг назустріч і завиляв хвостом.

А потім згадав свої муки й узявся Миколку обгавкувати: мав би совість!

Найда тут собі місця не знаходить, а той десь бродить без дозволу?!

—

Ша, Найдо, ша! — не дуже-то й винувато виправдовувався

Миколка. — Я той... ходив там, підсобляв дещо! Зі школи вирулив: якась баба

суне, торбами обвішана — аж вгинається. З торбів — молоденькі деревця

стирчать на всі боки. Давайте, кажу, поможу нести! Вона: ой, поможи, бо ж

дуже садок люблю, накупила на базарі саджанців, а сил донести не маю. Тяжкі,

зараза, але так і допер аж до хати. Вона: ой, дякую, ти, синку, дуже чемний! А