Мина Мазайло

— З об'єктивних причин доведеться припинити нашу лекцію, одклавши її на завтра. А зараз попрошу вас лише перевірити, чи так я записав (почав і заплутався, бо вся його увага на Мокієві), Замість к — г, замість г — в, п — б... Наприклад. Наприклад... (У нестямі). Бахнуть сеном єво над лувами?

Баронова-Козино

— Ні! Ні! Не треба! Себто треба не так! Я краще сама запишу вам, сама… (Почала, теж заплуталась). Замість ґ — г, замість к — х, б — п… Ах, Боже мій, п — б… наприклад (У нестямі). Ґраблями єво на воз віламі кідайтє!..

Тим часом Мокій до Улі:

— Завтра, Улю, відбудеться друга ваша лекція. При одчинених дверях. А зараз запишіть, будь ласка, запишіть. Замість ґ — г, наприклад (наливаючись гнівом), під горою, над криницею... (У нестямі). У криницю його! У криницю!..

7

Убігли Мати й Рина.

Мазайло до Мокія:

— Це мене?

Мокій до батька:

— Тільки тебе.

— У криницю?

— З новим прізвищем!

— З новим прізвищем?

— З новим прізвищем! У криницю!

Мати до Рини:

— Чуєш?… (Трагічно). Боже мій, почалась катастрофа! Катастрофа! Що робити? (Почувши дзвінка в сінях). Підождіть! Стривайте! Хтось прийшов!..

Побігли в розпачі у коридор. Тим часом Мокій до батька:

— Ти справді серйозно міняєш наше прізвище?

Мазайло

— Я справді серйозно міняю наше прізвище.

Мокій вдруге:

— Ти... наше прізвище міняєш справді, серйозно?

Мазайло

— Я наше прізвище міняю справді, серйозно.

Мокій

— Наше прізвище?

Мазайло

— Наше прізвище.

Мокій

— Ти?

Мазайло

— Я.

Мокій

— Мазайло?

Мазайло

— Я вже не Мазайло.

Мокій

— Ти вже не Мазайло? Дак хто ж ти тепер? Хто?

Мазайло

— Я? Я тепер поки що ніхто, але я буду...

Рина з дверей голосно, радісно:

— Тьотя приїхала! Тьотя Мотя приїхала!

Мати назустріч:

— Слава Богу! Слава Богу! Спасителька наша приїхала...

8

Рина, мабуть, вже поінформувала тьотю про все, бо в дверях тільки доказувала:

— ...А Мока якось довідався, ви розумієте?! І вже почалась катастрофа, ви розумієте, тьотю? Почалася...

Тьотя

— Я розумію... Я так і знала, але... але дозвольте спитати...

Мазайло поцілував тьоті руки:

— Пахнєт сеном над лукамі... Ви розумієте? Сьогодні почав. Сьогодні я сприймав першу лекцію... Як до причастя підходив... І от (на Мокія) він! Він!..

Тьотя поцілувала Мазайла тричі в лоб:

— Я розумію. Розумію. Я тільки так і в'являла собі, але...

Мазайло показав на Баронову-Козино:

— Баронова-Козино. Учителька правільних проізношеній...

Тьотя привіталася:

— Ах, я так і знала, але...

Рина на Улю:

— Моя подруга — Уля Розсохина.

Тьотя

— Ах, розумію, але...

Мазайлиха до Мокія:

— Моко! Іди ж привітайся з тіткою. Ну?

Мокій мовчки привітався.

Мати

— Отакий, як бачиш, Мотенько!

Тьотя

— Я бачу, я розумію, але що у вас на вокзалі робиться?

Аж скрикнула Тьотя, та таким голосом, що всі, навіть і Мокій, затривожилися.

Мати з переляку перепитала:

— А що?

Тьотя

— І ви отут сидите і не знаєте?

Мазайло

— Та що таке?

Тьотя

— Не знаєте, що там робиться? Не знаєте, що там написано?

Майже всі разом:

— Ні...

Тьотя

— Не бачили, не читали? «Харків» — написано. Тільки що під'їхали до вокзалу, дивлюсь — отакими великими літерами: «Харків». Дивлюсь — не «Харьков», а «Харків»! Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?

Мазайло

— А-а. Так про це ви спитайте ось у кого (на Мокія). Він знає.

Тьотя до Мокія:

— Та-ак?.. Навіщо?

Мокій

— Ах, тьотю! За нього тільки що взялись, щоб виправити, а ви вже питаєтесь — навіщо?

Мазайло

— Чули? (До Мокія іронічно). То, може, ти й за ваше прізвище візьмешся, щоб виправити?

Мокій

— Не може, а треба! Діда нашого було прізвище Мазайло-Квач — отож треба додати...

Мазайло за серце як навіжений. Мати зойкнула. Баронова-Козино пальцями до вух — здригнула.

Тьотя до Мокія:

— Моко! Моко! Моко!.. Ти справді за те, щоб був не «Харьков», а «Харків»?

Мокій

— Так!

Тьотя

— І ти справді за... (бридливо) за Квача?

Баронова-Козино знову пальцями до вух, знов здригнула.

Мокій, побачивши все це:

— Так! За Квача! За три Квача! За сто Квачів! За мільйон Квачів!