Читаем Мина Мазайло полностью

— Бачите, бачите, він не покохав вас, Улю, як женщину, ну, як людину, нарешті. Він у вас шукає тільки щось українське, він тільки українського хоче...

Мазайлиха

— Ви йому потрібна не на коханнячко, не на милуваннячко, а тільки на те, щоб робити на вас україні-за-а-цію...

Тьотя Мотя

— Боже!.. По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной. (Одійшла).

Рина

— Улько! Зараз ти викликаєш Мокія і кажеш йому отут: або ти Мазєнін, або я у тітки в Одесі... Отут казатимеш, в оцій кімнаті, чуєш? Я стоятиму за дверима! Тільки так! Або — або... Все!

Тьотя

— Або — або!

Мазайлиха

— Або — або!

Пішли. Тьотя, побачивши, що Уля увійшла до Мокія в кімнату, вернулась. Підбігла до люстра, виглянулася, тоді піднялася і почала крадькома вимірювати свої ноги (чверткою на пальцях).

Рина вигулькнула з дверей:

— Тьотю!

Тьотя зашарілася:

— Я зараз. Це у мене підв'язка спала...

Пішла до Рини. Причинила двері.


3

Увійшли Мокій і Уля. Мокій узяв Улю за руку:

— Дуже радий, Улю, що навідали мене у моїй Холодногорській пущі. От! Дуже! А я, знаєте, вчора, з нашого побачення прийшовши, довго ще не спав... І знаєте... Якось попалась під руку збірка поезій. Набрів, між іншим, на прекрасний примітив. Ось:

Ти, місяцю, який же ти ясний,як засвітиш — на весь світ прекрасний.Ой, спусти вниз роги,засвіти по діброві, —покажи всі в степу до милої дороги.

Правда, чудесно звучить, Улю?

Уля

— Я їду жити до тітки... В Одесу, Моко.

Мокій приголомшений:

— Як це... до тітки в Одесу?!

Уля

— Так... в Одесу, до тітки... жити...

Мокій глухо:

— Серйозно?

Уля

— Серйозно... Заставляють...

Мокій

— Хто?

Уля

— Різні тьо... обставини, нєпрєодолімиє препятствія...

Мокій

— По-українському — непоборні перешкоди кажуть.

Уля з натиском:

— Так... з одного боку, непоборні, з другого — нєпрєодолімиє перешкоди.

Мокій

— Як же це так!.. Раптом до тітки жити, та ще й в Одесу... (По паузі). Сиди один в холодній хаті, нема з ким тихо розмовляти, анікогісінько нема.

З-за дверей почулось понукальне шипіння: ну-с-с... нуш-ш...

Уля щиро з болем:

— Моко!.. А ви б могли зробити... шось, щоб я зосталася?

Мокій

— Щось? Що саме, Улю?... Що?..

Уля

— Що?.. Прощайте!..

З-за дверей проповзло шипіння.

Мокій глухо:

— Улю!.. Можна вас хоч тепер... поцілувати?

Уля

— Аж тепер!.. Ах ви ж... (Крізь сльози). Як по-українському — разіня, нєдогадлівий...

Мокій

— Ну, недомека...

Уля

— Поцілуйте ж, недомеко милий...

Мокій незграбно, але палко й міцно поцілував Улю.

Тоді зворушено:

— Скажіть, Улю... Що мені треба зробити, щоб ви зосталися? Що?.. Я все зроблю! Все!

Уля

— Що?.. (Нависла мертва тиша. Улі прорізалась коло губ перша зморшка гострої печалі). Ні! Прощайте!..

Похилившись, рвучко пішла. Услід їй гадючками поповзло шипіння, свистіння. Мокій, щоб не заплакати, побіг до себе в кімнату.


4

Ускочили прожогом Тьотя, Рина і Мазайлиха.

Тьотя до Рини:

— Біжи, Ринко!.. Скажи йому хоч ти, що треба йому зробити...

Рина була кинулась, але вернулась:

— Скажіть краще ви, тьотю...

І Тьотя кинулась була, але теж стала, махнула рукою:

— Маланхольная ідійотка!.. А який момент був, Рино! Який момент! Такого моменту вже не буде.

Мазайлиха заплакала.


5

Ускочив напіводягнений Мазайло з газетою в руках:

— Серце!.. Води!.. Є публікація!.. Ось!..

Всі разом

— Де?

— Невже, папо?

— Господи!

Мазайло

— Ось!.. (Істерично). Обережно, не порвіть! Ось... Ось... Харківський окрзагс на підставі арт. 142—144 Кодексу... Не можу, ви розумієте... В очах райдуги, метелики, луки... Пахнєт сеном над лукамі!..

Тьотя взяла у Мазайла газету:

— Дайте я прочитаю...

Мазайло

— Обережніше, не помніть! Не помніть!

Тьотя урочисто:

— Харківський окрзагс на підставі арт. 142—144 Кодексу законів про родинну опіку та шлюб оголошує: громадянин Мина Мазайло міняє своє прізвище Мазайло на Мазєнін. (До Рини). А що, не казала я, що прізвище сьогодні буде опубліковане! Не казала!.. Пєснєй душу вєсєля...

Перейти на страницу:

Похожие книги

Кино между адом и раем
Кино между адом и раем

Эта книга и для человека, который хочет написать сценарий, поставить фильм и сыграть в нем главную роль, и для того, кто не собирается всем этим заниматься. Знаменитый режиссер Александр Митта позволит вам смотреть любой фильм с профессиональной точки зрения, научит разбираться в хитросплетениях Величайшего из искусств. Согласитесь, если знаешь правила шахматной игры, то не ждешь как невежда, кто победит, а получаешь удовольствие и от всего процесса. Кино – игра покруче шахмат. Эта книга – ключи от кинематографа. Мало того, секретные механизмы и практики, которыми пользуются режиссеры, позволят и вам незаметно для других управлять окружающими и разыгрывать свои сценарии.

Александр Митта , Александр Наумович Митта

Драматургия / Драматургия / Прочая документальная литература / Документальное