Мина Мазайло

— Це ж не те, що, припустімо, Непийпиво або Тягнирядно якесь, а справді трагічне прізвище. Знаєте, що за великі гроші виправив він його на Говненка.

Баронова-Козино тихо знепритомніла.

— А далі, ну ніяк не можна. Та знаєте, що тільки по трьох роках клопотання, тільки сам цар Олександр Третій соїзволив змінити Говненка на Вороненка, га?! (Помітив, що Баронова-Козино знепритомніла). Ага-а!.. Це тільки од такого, вибачте, маловажного історичного факту обморок узяв, а якби я навів вам сотні, тисячі зовсім не таких, а справді трагічних історичних подій і фактів. Га? Га, питаюся! (По паузі). Що ж тепер мені ще зробити? (Побачив на люстрі газету). Хіба газету почитати! Ну й що ж! (Сів читати). З горя козак «Вісті» читає, бо своїх немає. (Прочитав дещо, заплющив очі). Отак тільки їх і можна читати: як читаєш — закуняєш, прокуняєш — знов читаєш, свого віку козацького доживаєш... (Подивився ще в газету і раптом). Ха-ха-ха! Іона, ще й Вочревісущий![5] Люблю зладєя!

Баронова-Козино очулася:

— Ви ще й смієтесь! Ви ще й глузуєте!

Дядько Тарас

— Де ж пак! Читаєш фельєтона — зовсім не смішно й не дотепно, ну, а вже як дочитаєшся до підпису, не можна вдержатись. Ха-ха-ха! Іона, ще й Вочревісущий.

Баронова-Козино встала:

— Будь ласка, але од цього прізвища я вже не впаду. Це прізвище, навпаки, очуло мене і на ноги підвело...

Підійшла до другої кімнати, та в цей момент...

15

Широко, навстіж розчинилися двері — од старих Мазайлів і од Мокія. Разом увійшли: Мазайло в чорному сюртуці, Тьотя Мотя з газетним аркушем, заведеним у рямці під скло, Мазайлиха, Рина з букетом з одного, самотній Мокій — з другого боку. Заграла музика, і почався балет.

Баронова-Козино поздоровила Мазайла, тьотю Мотю, Рину, Мазайлиху, тоді до Мазайла:

— А не забули ще... Пахнєт сеном над...

Мазайло

— Пахнєт сеном над лу-ка-мі...

Баронова-Козино

— Браво! Браво! Браво! Прекрасно!

Мазайло

— Гех! Пєсньой душу вєсєля...

Баронова-Козино, Мазайло, Тьотя, Рина, Мазайлиха разом:

— Баби с к-рап-лямі рядамі

Ходят, сєно шевєля.

Дядько Тарас демонстративно:

— Вийшли в поле косарі,

Косить ранком на зорі,

Гей нуте, косарі,

Бо не рано почали.

Мокій самітно:

— Під горою над криницею

Горювали брат з сестрицею...

Тьотя Мотя прибила на стіну газету в рямцях. Тоді:

— Хай живе Мина Маркевич Мазєнін! Ура-а!

Дядько Тарас

— Хай живе Мазайловський! (Нишком). Гетьман Виговський!

Мокій

— Мазайло-Квач!

Тьотя, Мазайло. Мазайлиха, Баронова-Козино, Рина оточили Мокія:

— Мазєнін! Мазєнін!

Мокій

— Мазайло-Квач!

Тьотя та інші:

— Мазєнін!

Мокій

— Мазайло-Квач!

Тьотя, за нею інші закрутилися метелицею, приспівуючи:

— Там сухоє убірають і т. д.

— Хоч не рано почали,

Так багато утяли і т. д.

Тьотя Мотя

— Хай живе Мазєнін! Мазєнін!

Дядько Тарас

— Хай живе Мазайлович! (Нишком: «Гетьман Самойлович!»)

Мокій

— Мазайло-Квач!

Тьотя Мотя та інші трохи не збили з ніг Мокія:

— В ажіданьї конь убогій і т. д.

— Хай живе Мазєнін!

— Мазєнін! Ха-ха-ха! Мазєнін!

Дядько Тарас

— Мазайленко. (Нишком: «Гетьман Дорошенко!»)

Мокій у колі, заткнувши вуха. Знесилено:

— Мазайло-Квач! Мазайло-Квач!

Тьотя Мотя та інші заскакали:

— Только Жучка удалая

В рихлом сєнє, как в волнах,

То взлєтая, то ниряя,

Скачет, лая, впопихах,

(У Мазайла: упопихах).

Закрутились кругом Мокія, переможно вигукуючи:

— Хай живе Мазєнін!

— Мазєнін!

16

Раптом увійшли: Тертика, з м'ячем і з газетою «Комсомолець України», Губа і в перспективі за ними Уля. Мокій до них:

— Поможіть хоч ви! Сам уже не можу, хіба ж не бачите...

Тертика м'ячем бац у підлогу:

— А скажіть, що за шум сочинився?

Губа

— З якого приводу? Чого?

Тьотя Мотя показала на газету в рямцях:

— Будь ласка, будь ласка, молодії мої люди, прочитайте!

Губа підійшов до газети:

— А що тут таке?

Мазайло