Миротворець

— Навіщо так жорстоко, — сказав Раскатов, нарізаючи диню. — Є просто час для насолоди, є час для того, щоби ставати серйозним.

— Скільки тобі?

— Тридцять два. У вересні тридцять три буде.

— І скільки ти ще так збираєшся?

— Ну, пару років ще так точно. Слухай, Артьоме, давай про щось інше поговоримо. Мене і так мама цим постійно допікає.

— Гаразд. Просто для того, щоб установити істину, необхідно бути також чесним із собою і не боятися на всі запитання відповідати до кінця.

— А ти хочеш установити істину?

— Інакше ніяк.

— Іди до Колі Вєлікана, вони з кислотою в пустелю їздять, потім розказують, у кого які ізмєни були.

— Після того, коли встановлено, що істина є, немає потреби повторювати той самий експеримент ще раз. Слід повторити той самий експеримент уже іншими засобами. Я говорив на цю тему з Колею, але Коля хоче повторювати той самий експеримент багато разів.

— Та їм тільки би чимось розкумаритись. Це не той народ, з яким можна про щось говорити.

— Вони просто зупинилися на одному інструменті пізнання, їх приваблює метод, а не істина.

— А тебе?

— Я шукаю способи, якими істиною можна поділитися з усіма бажаючими.

— Себто, ти нею вже володієш?

— Це вона володіє мною.

— Ну ок, а інші?

— Іншими вона теж володіє, але їм це нецікаво.

Раскатов задумливо попивав каркаде, вдивляючись у смужку моря за будинками. Артьому було всього двадцять чотири, але він був першою людиною, яку він не міг вкласти у вікові рамки. Зазвичай усе було просто — людина долала певну вікову стелю — скажімо, вісімнадцять, і вона наче виривалася з атмосфери впливу батьків і ставала повноцінним, самостійним метеором, що відправлявся у мандри на пошуки власного шляху, чи як би то сказати. Десь там, потім, після сорока, чи навіть після пʼятидесяти, чи навіть пʼятдесяти пʼяти, як у випадку Корнія Корнійовича, місцевого старожила, на ці вільно літаючі тіла починала діяти інша гравітація, і їх притягувало до чогось прісного і традиційного. Раскатов не хотів думати про це друге притягання — він не так давно вирвався з-під впливу першого, аби наламувати собі кайф передчасними думками про старість. Зрештою, він був серфером, а серфери не люблять, коли їм наламують.

Усіх тих вільних блукачів між полюсом дитинства і полюсом старості Раскатов сприймав як одного, доволі розмитого, але загалом приязного субʼєкта, з яким він міг легко знайти спільну мову. Артьом не підпадав під це загальне описання. Це був перший випадок у житті Раскатова, коли він відчув себе молодшим. Артьому, хоч і мав усього двадцять чотири, розсудливості було не позичати. І то була якась нова розсудливість, відмінна від навʼязливої поміркованості батьків — у принципі, Раскатов уважав, що в Артьома є чому повчитись.

— То над чим ти працюєш зараз? — спитав він у Артьома.

— Над Хронокосмосом. Це мій новий проект.

— І про що він?

— Про істину, — сказав Артьом, длубаючись у своєму компʼютері.

Раскатов плеснув себе по нозі.

— Поглянь, — підсунув йому компʼютер Артьом. — Це наш мабутній сайт.

— Наш?

— Якщо ти допоможеш мені його зробити.

— Яким чином?

— По-перше, мені потрібна штука зелених на розроблення дизайну у професійного дизайнера. По друге, мені потрібен ще хтось, хто би міг читати літературу і створювати наповнення сайту. Суть Хронокосмосу в тому, що вся інформація в Інтернеті звʼязана між собою, але цей звʼязок не є очевидним. Потрібно встановити первісний звʼязок між усіма видами знань, які є, для того, аби побачити призначення цих знань. Їхню кінцеву мету. Щоби наша робота була авторитетною, ми повинні спиратися на авторитетні джерела. Наше завдання — відновити історичну звʼязність усього знання. Ми працюємо в Інтернеті, тому ми працюємо з текстами. Отже, ми беремо найперші тексти людства, які нам відомі — беремо Ріґведу, Авесту, беремо китайські тексти І-Цзин і Шу-Цзин, беремо найдавніші міти людства — епос про Гільгамеша, Єгипетську книгу мертвих і т. д. І ми починаємо встановлювати звʼязки між цими текстами. Нас не цікавить реалістичність таких звʼязків. Реалістичність прийде потім. Ми беремо цитату з Ріґведи і встановлюємо звʼязок із Авестою, скажімо. Потім проводимо паралель із тибетськими текстами. Так поступово у нас починає вимальовуватися дерево версій.

— Версій чого?

— Версій істини. Кожна з версій буде змальовувати свою історію, свою траєкторію події. В кожної версії своя мова, своя образність, свої символи. Але ми будемо проводити звʼязки і показувати, що це все — не розрізнені факти, а частини єдиного цілого. Єдиного знання.

— Вау, чувак, це звучить круто. Але хто цим буде займатися?

— Я знаю десятки людей і сайтів в Інтернеті, які вже таким переймаються. Ти зрозумій, насправді, коли людина перестає фанатіти від зовнішнього лоску життя, їй хочеться дізнатися, в чому ж суть. І найрозумніші намагаються принаймні спробувати це.

— І ти — один з них?

— Я завжди ставив свою планку дуже високо, ще в школі. І я розумів: можливості, що їх дає життя, треба використовувати. Тоді буде рух уперед, тоді можна буде щось змінити. Ти теж так можеш.