Читаем Містер Блетсуорсі на острові Ремполі полностью

Тепер, коли я згадую ті наші вечори в Пімліко, вони видаються мені чудові. Тоді в Лондоні через нальоти німецьких літаків було запроваджене затемнення; будівлі в темному місті здавались незвичайно високі, все якось химерно зміщене, а на темній синяві неба прожектори й таємничі миготливі зорі без упину грали якусь дивну пантоміму. Понад вулицями чорніли ряди високих затемнених будинків із колонами при входах, лиш де-не-де крізь завіси пробивались тоненькі золоті смужечки світла. На набережній, що нависала над тьмяно-лискучою чорною річкою, було тихо-тихо, неначе все, затамувавши віддих, чекало, коли ж нарешті ворожбити-прожектори щось наворожать. По річці вгору й униз пропливали малесенькі червоні краплини-ліхтарі на майже невидних суднах. Зрідка траплявсь перехожий або проїздив, фуркочучи мотором, автомобіль.

Ми ходили й розмовляли пошепки. Ровена тулилась до мене, така тепла й м’яка; рідне личко торкалося моєї щоки, і серце моє наче обіймало її всю.

— Ця війна, мабуть, ніколи не скінчиться, — шепотіла вона.

— Не може такого бути, — втішав її я.

Бахкання сигнальних ракет попереджало нас про ворожий наліт, і ми поспішали додому. В хаті ми сиділи, пригорнувшись одне до одного, й слухали лящання зенітних гармат та гуркіт бомбових вибухів. Я скільки змога відтягував повернення до казарми. А часом мені щастило виканючити або купити звільнення на ніч, і тоді я ночував у неї. Поки я лишався біля неї, вона була щаслива, і я не зразу зрозумів, як мучать її страхи й безмежна самотність, коли мене нема.

Аж до самих пологів Ровена працювала в одній жіночій організації під керівництвом леді Блетсуорсі з Апінгмінстеру; вони робили бинти в галереях Королівської академії. Квартирна хазяйка, добродушна стара нечупара, дуже її вподобала.

Час від часу я припускався тяжкого порушення дисципліни: прибігав чимраніш на квартиру до Ровени, купався в ванні й перебиравсь у заборонене цивільне вбрання. Звісно, ходити так вулицями ми не зважувались, але Ровена брала таксі, й ми їхали до одного дуже затишного ресторанчика на Вілтон-стріт. Називався той ресторан «Рінальдо»; не знаю, чи існує він і досі. Вся та частина Лондона, по-моєму, геть перебудовується. Там ми займали окремий столик на двох у куточку, з лампою під червоним дашком, букетом квітів та всією шаблонною, але приємною ресторанною розкішшю, і там мені іноді щастило майже зовсім забути плац і муштру, а Ровені — війну.

Я таки діждався в Лондоні народження нашої дитини; але за три дні по тому мені нашили на плече червону стрічечку. Це означало, що я їду на фронт. Пологи в Ровени були досить легкі, але вона дуже знесиліла, і я тільки на третій день зважився їй сказати, що від’їжджаю. Я сходив до Ферндайка й віддав усі необхідні розпорядження, щоб забезпечити її. Медична комісія визнала мене придатним до фронтової служби, і я одержав нове обмундирування. Ровена, що напівлежала в подушках, мужньо сприйняла новину й міцно стисла мою руку.

— Серденько, — сказав я, — ось побачиш, я вернуся.

— Та я знаю, — відказала вона, — але не можу не плакати, бо я така квола, коханий, і так тебе люблю…

Не годилося залишати її з малою дитиною в похмурому, туманному старому Пімліко, під загрозою німецьких нальотів; мені пощастило виклопотати собі відпустку, і я відвіз Ровену на село. Дружина мого родича Ромера підшукала їй помешкання недалеко від себе, біля Чолфонта, в дуже гарній і здоровій місцевості. Сам Ромер служив тоді в Єгипті, а в місіс Ромер також була мала дитина; вони з моєю жінкою сприязнилися з першої зустрічі. Я був дуже радий, що вони житимуть у сусідстві.

Залізничний розклад був не дуже зручний для мене, і я повернувся до Лондона за півтори години до того, як мусив з’явитися в свою клітку. Мені раптом захотілося посидіти в нашому старому «Рінальдо»; я поїхав туди й тихенько пройшов у свій завсідний куток. За нашим столиком сидів і їв якийсь чоловік, та що ресторан був переповнений, я сів навпроти нього, вибачившись тим, що це, мовляв, моє постійне місце. Я ще ні разу не бував тут в уніформі, але господар упізнав мене, привітався приязно й ні слова не сказав про те, що я раптом став рядовим солдатом.

Я замовив такий самий обід, як ми завше їли тут із Ровеною. І аж тоді глянув на чоловіка навпроти мене, що вже наминав закуску.

7

НЕВЧАСНА ЗУСТРІЧ

Я впізнав його не відразу. Де це я бачив цю кремезну постать, оцю квадратову голову з рудуватим чубом, і чому вигляд його так дивно схвилював мене?

Він був у мундирі морського офіцера, але не з рівними нашивками, як у кадрових моряків, а з хвилястими. Видно, служив на якомусь допоміжному судні.

І раптом мене всього струсонуло! Я враз забув і про Ровену. Ось вона, та нагода, що колись — як же ж давно те було! — видавалась мені головною метою життя. Саме в ту годину, що призначалася для найніжніших думок; на мене звалилась нагода помсти! Переді мною, на Ровениному стільці, сидів капітан «Золотого лева». У мене в голові неначе все закрутилось. І поки те не минуло, я не міг поворухнутись, не міг вимовити й слова.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Para bellum
Para bellum

Задумка «западных партнеров» по использование против Союза своего «боевого хомячка» – Польши, провалилась. Равно как и мятеж националистов, не сумевших добиться отделения УССР. Но ничто на земле не проходит бесследно. И Англия с Францией сделали нужны выводы, начав активно готовиться к новой фазе борьбы с растущей мощью Союза.Наступал Interbellum – время активной подготовки к следующей серьезной войне. В том числе и посредством ослабления противников разного рода мероприятиями, включая факультативные локальные войны. Сопрягаясь с ударами по экономике и ключевым персоналиям, дабы максимально дезорганизовать подготовку к драке, саботировать ее и всячески затруднить иными способами.Как на все это отреагирует Фрунзе? Справится в этой сложной военно-политической и экономической борьбе. Выживет ли? Ведь он теперь цель № 1 для врагов советской России и Союза.

Василий Дмитриевич Звягинцев , Геннадий Николаевич Хазанов , Дмитрий Александрович Быстролетов , Михаил Алексеевич Ланцов , Юрий Нестеренко

Фантастика / Приключения / Боевая фантастика / Научная Фантастика / Попаданцы
Адское пламя
Адское пламя

Харри Маллер, опытный агент спецслужб, исчезает во время выполнения секретного задания. И вскоре в полицию звонит неизвестный и сообщает, где найти его тело…Расследование этого убийства поручено бывшему полицейскому, а теперь — сотруднику Антитеррористической оперативной группы Джону Кори и его жене Кейт, агенту ФБР.С чего начать? Конечно, с клуба «Кастер-Хилл», за членами которого и было поручено следить Харри.Но в «Кастер-Хилле» собираются отнюдь не мафиози и наркодилеры, а самые богатые и влиятельные люди!Почему этот клуб привлек внимание спецслужб?И что мог узнать Маллер о его респектабельных членах?Пытаясь понять, кто и почему заставил навеки замолчать их коллегу, Джон и Кейт проникают в «Кастер-Хилл», еще не зная, что им предстоит раскрыть самую опасную тайну сильных мира сего…

Геннадий Мартович Прашкевич , Иван Антонович Ефремов , Нельсон Демилль , Нельсон ДеМилль

Фантастика / Детективы / Триллер / Научная Фантастика / Триллеры