МОЇ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ІЗ ЗАКАРПАТТЯ

Для прикладу, наведу цитату з книжки R. W. Seton-Watson “Masaryk in England”. Він пише: “Аналізуючи морально-етичні й релігійні засади Масарика, ми стверджуємо, що моральні принципи гуманности давали йому широку базу для практичної діяльности. Лише такому мужеві, гарячому патріотові, але при тому вільному від усякого національного егоїзму, який ставить гуманізм понад партію і націю, могла новоповстала Чехо-Словацька держава довірити пост президента. Велике досягнення Масарика вимагало співпраці багатьох, але найбільше д-ра Є. Бенеша, який був міністром закордонних справ від 1918 до 1935 року, коли став президентом”.^[4]

Я думаю, що після порівняння фактичної діяльности Масарика й Бенеша з цією теорією, особливо у відношенні до судетських німців, словаків і карпатських українців, ми прийдемо до дещо іншого висновку.

В 1848 році чеський історик д-р Палацький писав, що коли б Австрія не існувала “чехи мусіли б створити ії”.^[5]

Ідеї, висловлені Палацьким, в тому часі були панівні серед чехів до кінця Першої світової війни. Цю ідею підтримували Т. Масарик в “Чеському питанні”, а Є. Бенеш - у своїй дисертації. Д-р К. Крамарж, пізніший прем'єр Чехо-Словаччини, в 1906 році писав: “Ніхто не може заперечити зрозумілих фактів, що наш нарід в Австрії має порівнюючи найкращі умови для розвитку своєї культури, політики й економії. Тут немає іншого виходу, позиція нашого народу в серці Европи й існуючі відносини міжнародної політики змушують нас, більше як коли-небудь, бачити найкращу гарантію нашого майбутнього в існуванні сильної Австрії”.^[6]

Чехи мали в той час самоуправу в Чехії, Моравії і Силезії. Крім того, вони грали активну ролю в Австрійській імперії. З 23-ох відсотків населення всієї Австрії, чехи мали в 1910 році 21 членів у віденському парляменті, 25 відсотків учителів, 19 відсотків старшин в австрійській армії (з того 64 генерали), 20 відсотків публічних урядовців в австрійському уряді.

Як вислід змагання Масарика й Бенеша за кордоном створено “Чехо-Словацький Національний Комітет” в Парижі, до якого від словаків входив Милан Р. Штефаник. Коли Австрія розпалася в жовтні 1918 року, проголошено Чехо-Словацьку Республіку.

З кого складалась Чехо-Словацька Республіка? 6,5 мільйонів чехів, 3,3 мільйона судетських німців, 2,5 мільйона словаків, 0,8 мільйона мадярів, 0,5 мільйона карпатських українців. Як виходить, чехів було в Чехо-Словаччині менше як 50 відсотків. Це було приблизно так, як у старій Австрії, тільки у зменшеній мірі.

Масарик і Бенеш скористали з права на самовизначення поневолених народів згідно з проголошеними 14 пунктами президента Америки В. Вільсона, однак вони не допустили до того, щоб 3,3 мільйона судетських німців покористувалися цим правом. Коли 4 березня 1919 року судетські німці демонстрували за признання їм права на самовизначення, чеське військо напало на неозброєних демонстрантів, вбивши 54-ох, а 107 поранили.^[7]

Австрійська делегація на Мирову Конференцію приготовила довгий меморіял з мапами, доказуючи своє легальне право на судетські землі. Як тільки делегація дійшла до Сен Жермену, вона опинилася зразу за кільчастими дротами без права комунікації зі світом.

Коли, однак, в кінці травня 1919 року австрійська делегація з'явилася на Мировій Конференції, справа кордонів поміж Чехо-Словаччиною і Австрією була вже вирішена. Чеська делегація на Мировій конференції під проводом Є. Бенеша втішалася великою популярністю і довір'ям. Використовуючи це, Бенешеві не було трудно пофальшувати кількість німців у Чехо-Словаччині, зменшуючи їх число на цілий мільйон.

Масарик переконав словаків в Америці злучитися разом з чехами в одній державі. Дня 30 травня 1918 року він підписав із “Словацькою лігою” в Америці т. зв. Піттсбурзький договір, який забезпечував словакам право рівности з чехами, з окремим словацьким сеймом, власною адміністрацією, судами та словацьку мову по урядах і школах. Масарик запевнив президента Вилсона, що відносини поміж чехами і словаками є найкращі.

Дня 30 жовтня 1918 року Словацька Національна Рада зійшлася до Турчанського св. Мартина й видала деклярацію злуки з чехами в одну державу на правах рівности й самоуправи, як це предложено в Піттсбурзькому договорі.

Та словацько-чеські відносини скоро погіршилися в наслідок того, що 4 травня 1919 року помилково зістрілено біля Братислави літак, в якому був Милан Р. Штефаник, науковець і член “Чехо-Словацької Національної Ради”. Багато словаків не вірило в те, що літак зістрілено через “випадок”.

Далі справа між чехами і словаками погіршилася ще тим, що Празький уряд проголосив 14 квітня 1919 року, що Словаччина була прилучена до Чехо-Словаччини в наслідок окупації її чеським військом.