Читаем МОЇ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ІЗ ЗАКАРПАТТЯ полностью

Повернувшись з відпустки ми попросили дозволу переїхати до Відня. Цим разом нам повезло, але мені треба було мимо того два рази в тиждень голоситися на гестапо. Приїхавши до Відня, мені вдалося вписатися на повний семестр в Hochschule fuer Welthandel, який щойно розпочався. На жаль, не довелося мені довго студіювати, бо 4 грудня 1943 року о год. 5-ій вранці прийшло гестапо, зробило ревізію, забрало мене й відвезло до Вельсу, недалеко Лінцу. В тому часі у Відні відбулись чисельні арешти серед українського студенства, яке мало свій осередок на Банкгассе.

Про великі арештування у Відні я взагалі нічого не знав. Тільки як вийшов з тюрми моя дружина оповіла мені таке: “Ніхто, ані батьки, ані приятелі не знали, де вивезли гестапівці студентів з Відня, ніби слід за ними пропав. Гестапо відмовилося у Відні сказати мені, де знаходиться мій чоловік. Я намагалася цілий тиждень довідатися дещо про чоловіка, але нічого не могла довідатись. Тоді я почала його шукати від однієї тюрми до другої, перейшовши якихось десять місцевостей, дійшовши до Лінцу, в якому знаходилась велика тюрма. По всіх тюрмах, де я б не була, була все та сама відповідь:“Його тут нема”. Було це перед самим Різдвом, на дворі було дуже зимно, будучи на двірці в Лінцу я журилася, де ж мені переспати. І цілком несподівано я дістала від Н.С.Ф. (німецька жіноча організація) одно ліжко в кімнаті, в якому вже було 5 жінок.

Вранці пішла я до гестапо, щоб дістатися до комісара, що саме приїхав з Берліну як спеціяльно уповноважений для українських студентів з Відня. Я стратила цілий день чекаючи на комісара, і вже здавалося, що моє чекання було бездаремне, але під вечір він таки мене прийняв. Але він нічого мені не сказав.

Вийшовши від комісара, я заявила поліції, що я нікуди не поїду, поки мені не скажуть, де знаходиться мій чоловік. Один поліцай порадив мені піти до сусіднього міста Вельсу. Прийшовши до Вельсу я зразу пішла до тюрми, але там також чоловіка не було. Вертаючися до станції, голодна, перемерзла я не знала, що мені дальше робити. Побачивши мене, поліцай спитав мене чого я плачу. Я йому розказала про все. Він подивився на всі боки, чи хтось його не обсервує, і сказав мені піти на другу вулицю, третій дім з краю. При тім сказав, що це звичайна хата, але там є декілька в'язнів. Задзвоніть на брамі й скажіть, що ви хочете бачити вашого чоловіка.

Я пішла по вказаній адресі поліцая. Показалось, що мій чоловік таки там був, але я не могла його побачити, бо треба було мати дозвіл від комісара з Лінцу. Коли я з трудом знову дісталася до комісара, він мені заявив, що він не видає жодних дозволів на побачення, але, щоб я пішла до Вельсу він туди потелефонує. Це була велика гестапівська брехня, бо він туди не телефонував і я очевидно побачення не дістала. Не маючи вже іншого виходу, я від'їхала до Відня”.

У Відні дружина пішла на гестапо, до людей, що мене знали, - інспектор Шарф і Граф. Вони сказали дружині піти додому, бо у Відні був саме спеціяльно уповноважений гестапівець з Берліну й вони не хотіли, щоб він там побачив мою дружину. Коли наступного дня вона прийшла на гестапо у Відні, інспектор Шарф дав їй дозвіл на побачення зі мною.

Після побачення зі мною, вона була частим “гостем” в гестапо у Відні. Гестапівці у Відні були австрійцями й вони дуже відрізнялися своєю ментальністю від берлінських партійців, тому з ними можна було говорити. Розмова з ними велась досить “успішно”, а тим більше, як дружина кількакратно передала Шарфові хабарі: свинське м'ясо, українські вишивки тощо. За короткий час після того інспектор Шарф заявив моїй дружині, що вони мене звільнять. Так вони мене звільнили з Вельсу, але я не вернув додому, як цього я сподівався, але до тюрми у Відні, де мене посадили на одинку під строгу обсервацію. Вдень і вночі крізь дірку у дверях обсервували, що я роблю. Кожний вечір, коли лягав спати, мусів віддавати свою білизну й убрання. Така ситуація тягнулася кілька місяців, аж одного вечора, коли я вже поклався до ліжка, раптом відчинилися двері до моєї келії і влетів поліцай з криком, щоб я забрав всі свої речі й зійшов вдолину. Я був переконаний, що мене забирають до концентраційного табору, одначе я цим разом помилився, бо мене таки звільнили. На мене на долині чекала моя дружина.

Вийшовши з тюрми, взявся я до навчання, бо занедбав багато. Тому що в Европі панувала дещо інша система навчання, і як в Америці, семестр, що я його просидів у тюрмі, мені зарахували. Залишилося тільки написати дипломну працю і приготовитися до іспиту зі всіх предметів.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Достоевский
Достоевский

"Достоевский таков, какова Россия, со всей ее тьмой и светом. И он - самый большой вклад России в духовную жизнь всего мира". Это слова Н.Бердяева, но с ними согласны и другие исследователи творчества великого писателя, открывшего в душе человека такие бездны добра и зла, каких не могла представить себе вся предшествующая мировая литература. В великих произведениях Достоевского в полной мере отражается его судьба - таинственная смерть отца, годы бедности и духовных исканий, каторга и солдатчина за участие в революционном кружке, трудное восхождение к славе, сделавшей его - как при жизни, так и посмертно - объектом, как восторженных похвал, так и ожесточенных нападок. Подробности жизни писателя, вплоть до самых неизвестных и "неудобных", в полной мере отражены в его новой биографии, принадлежащей перу Людмилы Сараскиной - известного историка литературы, автора пятнадцати книг, посвященных Достоевскому и его современникам.

Альфред Адлер , Леонид Петрович Гроссман , Людмила Ивановна Сараскина , Юлий Исаевич Айхенвальд , Юрий Иванович Селезнёв , Юрий Михайлович Агеев

Биографии и Мемуары / Критика / Литературоведение / Психология и психотерапия / Проза / Документальное
Рахманинов
Рахманинов

Книга о выдающемся музыканте XX века, чьё уникальное творчество (великий композитор, блестящий пианист, вдумчивый дирижёр,) давно покорило материки и народы, а громкая слава и популярность исполнительства могут соперничать лишь с мировой славой П. И. Чайковского. «Странствующий музыкант» — так с юности повторял Сергей Рахманинов. Бесприютное детство, неустроенная жизнь, скитания из дома в дом: Зверев, Сатины, временное пристанище у друзей, комнаты внаём… Те же скитания и внутри личной жизни. На чужбине он как будто напророчил сам себе знакомое поприще — стал скитальцем, странствующим музыкантом, который принёс с собой русский мелос и русскую душу, без которых не мог сочинять. Судьба отечества не могла не задевать его «заграничной жизни». Помощь русским по всему миру, посылки нуждающимся, пожертвования на оборону и Красную армию — всех благодеяний музыканта не перечислить. Но главное — музыка Рахманинова поддерживала людские души. Соединяя их в годины беды и победы, автор книги сумел ёмко и выразительно воссоздать образ музыканта и Человека с большой буквы.знак информационной продукции 16 +

Сергей Романович Федякин

Биографии и Мемуары / Музыка / Прочее / Документальное