Морбакка

Опинившись на вершині наступного пагорба, у темряві густого смерекового лісу, Ліса Майя теж здогадалася, кого побачила на лузі. Вона ж чимало чула про непідкутого сріблясто-сірого коня з довгою гривою. То був не інакше, як сам Водяник.

Вдома, у Морбацці, Ліса Майя розповіла про свою пригоду. Ніхто й не сумнівався, що вона справді зустріла Водяника, і тепер усім мешканцям хутора треба берегтися, бо, мабуть, комусь з них судилося невдовзі потонути.

Однак в околицях Морбакки озер не було, а озерце на захід від садиби пересохло, навіть від болота сліду не зосталося. Колись повноводна, небезпечна річка обміліла і влітку більше скидалася на сумирний струмок.

А в серпні біда таки сталася. Коли ночі стали довшими, а над річкою і лугами слався туман, один старший чоловік повертався поночі в Морбакку, саме з західного боку долини. Кого він зустрів і що побачив у тумані, нікому не відомо, але тієї ночі він так і не дійшов додому. Наступного дня його знайшли мертвим у маленькій річечці, такій мілкій, що вода ледь покривала тіло. Той старий був трохи несповна розуму, за ним особливо ніхто не тужив, але всі впевнилися, що Ліса Майя направду бачила Водяника. Якби вона того вечора пішла за ним до Фрюкена, він безжально затягнув би її на дно.

Полковий писар

Навряд чи пані Ракліц зовсім змінилася, бо стара економка не втомлювалася повторювати дітям, як пощастило мамзель Лісі Майї, що вона вийшла заміж за такого чудового чоловіка, як полковий писар Даніель Лаґерльоф. Він не був заможним, зате розумним, добрим і шляхетним. І він став їй опорою у житті.

Не священник, звісно, але його батько, і дід, і прадід були священниками, і всі одружувалися з доньками священників, тож він був родичем усіх церковних сімейств у Вермланді. Таланту проповідника й оратора він не успадкував від предків, зате вміння керувати й порядкувати в парафії мав у крові. Емтервікські мешканці, які спочатку незлюбили писаря за те, що він одружився з пароховою донькою і тим самим порушив давні звичаї, швидко звикли доручати йому всі справи на парафії.

Діти дуже дивувалися, чуючи від економки такі розповіді. Вони знали історії про свого діда по татові, які ходили серед місцевого люду. Він начеб чудово грав на скрипці, а в молоді роки страждав від важкого смутку, тож не витримав і покинув рідний дім.

Однак стара економка такі чутки категорично заперечувала. Полковому писареві нічого не бракувало! І хто це дітям такого наговорив! Так, він, звісно, подовгу не бував удома, але ж завжди їздив з необхідності, бо посада змушувала до поїздок. Полковий писар мусив раз на рік об’їжджати весь Вермланд, збираючи військовий податок. По-друге, він не лише виконував обов’язки полкового писаря, а ще управляв фабрикою у Чюмсберґу аж біля норвезького кордону — ​туди теж доводилося їздити. І нарешті, по-третє, він здобув таку добру славу, що його всюди просили бути опікуном або розпорядником майна. Найбільше клопоту мав з опікою над пані Санделін, дружиною судді з Еєрвіка, яка успадкувала сім фабрик від їхнього власника Антонссона. Писар не один місяць просидів на цих фабриках на захід від Фрюкена, упорядковуючи документацію.

Та щойно давали змогу обставини, він квапився додому, в Морбакку. Іноді, повертаючись рано-вранці, брав скрипку й, стоячи під вікном, будив дружину своєю грою.

Ось це чиста правда. А те, що він нібито надовго втікав з дому, і ніхто не знав, де він волочиться, людські вигадки. Просто місцеві мешканці помічали, що Морбаккою заправляє здебільшого господиня хутора.

З часом дітям надокучило слухати, яким поважним і розважливим був їхній дід. І все ж не могли не вірити словам старої економки.

Одного вечора батьки поїхали в гості. Покоївка, якій веліли не лягати спати й дочекатися їх з гостини, умовила нову няньку Майю, яку взяли замість Товстої Кайси, посидіти з нею.

Вони розвели вогонь у кахельній грубці в дитячій кімнаті, зсунули докупи дитячі червоні стільчики й пошепки розмовляли, щоб не розбудити дівчаток, котрі спали у своїх ліжечках.

Раптом двері відчинилися, і на порозі постала стара економка. Вона стривожилася, що ніде не могла знайти покоївку, шукала її по всьому будинку.

Економка теж примостилася біля грубки. Однаково не засне, доки господарі щасливо не повернуться додому.

Коли вони втрьох затишно повсідалися біля вогню, служниці, користуючись нагодою, запитали в економки поради в одній важливій справі.

— Ми з Ліндою надумали зварити сонну кашу, — ​почала нянька Майя. — ​Ось тільки не знаємо, чи буде від неї користь.

Отак спокусили стару економку розповісти, як мамзель Ліса Майя Веннервік спекла сонний млинець.

Останнього Різдва за життя пароха Веннервіка Ліса Майя заходилася пекти сонний млинець на новорічний вечір. Їй тоді виповнилося сімнадцять, саме час думати про заміжжя. Вона замішала три ложки води, три ложки молока й три ложки солі, виклала суміш на залізну бритванку; з’їла, скільки подужала, й лягла спати. Проте ніяк не могла заснути — ​дуже мучила спрага після солоного млинця, а пити перед сном було, як відомо, заборонено.