Морбакка

Коли прокинулася вранці, не могла згадати, чи їй щось снилося. Але трохи пізніше, удень, вийшла на ґанок і завмерла, мов громом вражена. Згадала, що вночі вві сні стояла на цьому ж місці, і до неї підійшли двоє чужинців, молодий і старий. Старий сказав, що він пробст Лаґерльоф з Арвіки, прийшов зі своїм сином, щоб запитати, чи не мучить її спрага й чи не хотіла б вона випити ковток води.

Юнак ступив наперед і, простягнувши склянку, запропонував їй напитися. Ліса Майя дуже зраділа, побачивши прозору, свіжу воду, бо спрага палила горло навіть уві сні.

На тому сон урвався, а вона від першої миті вже знала, хто стане їй шлюбним чоловіком, бо той, хто прийшов уві сні й запропонував води після солоного сонного млинця, буде її нареченим.

Мамзель Ліса Майя багато думала, як усе відбуватиметься, бо тоді не знала нікого на прізвище Лаґерльоф. Та ось невдовзі після новоріччя на подвір’я завернули сани. Вона стояла біля вікна і, коли побачила, хто приїхав, скрикнула й схопила за руку економку.

— Приїхав той, хто мені наснився, — ​сказала Ліса Майя. — ​Ось побачиш, його звати Лаґерльоф.

Так і сталося. Гостя справді звали Даніелем Лаґерльофом. Він управляв фабрикою у Чюмсберґу й саме зараз закуповував сіно.

Побачивши його, мамзель Ліса Майя спочатку злякалася, бо був він негарний, сумовитий і похмурий — ​як такого покохати?

Він заночував у Морбацці, а вранці наймит приніс чудернацьку звістку: двоє вовків і лис упали в лисячу яму-пастку. Доки хуторяни ламали собі голову, як добути звірину, управитель з Чюмсберґа зістрибнув на дно ями з самим лише ціпком, двома ударами оглушив вовків, зачепив на шиї мотузки, і тоді їх змогли витягнути.

Хоробрість гостя справила на мамзель Лісу Майю таке неймовірне враження, що вона відразу ж стала до нього прихильнішою і сказала собі, що хоче за мужа саме його й нікого більше.

Управитель Лаґерльоф закохався у дівчину з першого погляду, тільки ж не видав своїх почуттів. Раніше він уже був заручений, але наречена померла, тож він вирішив залишатися їй вірним і ні про яку іншу дівчину навіть не думати.

Хай там як, а тієї зими він кілька разів приїжджав у Морбакку за сіном. Там і почув, як важко жилося мамзель Лісі Майї з мачухою. Він жалів дівчину, дуже хотів їй допомогти, але сам посвататися не міг через покійну наречену, тож надумав, що одружитися з нею треба його братові, Елуфові, який служив священником десь у північних лісах.

Даніель Лаґерльоф влаштував зустріч брата з мамзель Лісою Майєю. Але з того нічого доброго не вийшло. Священник так закохався у дівчину, що відтоді все життя ні про кого й думати не міг, а вона кохала Даніеля і нікого більше не хотіла.

Щоправда, парох Лаґерльоф навіть посвататися до неї не встиг. Отримав наказ від єпископа одружитися з жінкою, яка багато років жила в його домі і якій він обіцяв одружитися. Не інакше, як пані Ракліц доклала до цього руку. От і сталася біда. Втративши мамзель Лісу Майю, парох Елуф тяжко запив і геть опустився, хоча раніше був чудовою, доброю людиною.

Даніель Лаґерльоф не мав більше кого запропонувати замість себе. Щоб допомогти пароховій доньці з Морбакки, мусив хіба сам з нею одружитися. До того ж він, напевно, вирішив, що важливіше допомогти живій людині, ніж тужити за померлою, і таки посватався до Ліси Майї.

Мамзель Ліса Майя не тямилася від щастя, думала, що тепер усі її біди залишаться позаду, однак невдовзі завважила, що її наречений почав дивно поводитися, наче уникав її. У Морбакку він заїжджав нечасто й міг годинами сидіти мовчки, просто дивлячись на неї. Або ж брав скрипку й грав до самого від’їзду.

Зрештою, почав з’являтися у Морбацці так зрідка, що вона, бувало, й увесь рік його не бачила.

Іноді запитувала нареченого, коли ж вони одружаться, а він завжди мав якусь відмовку. Спершу казав, що треба зачекати, доки він заробить достатньо грошей, щоб викупити Морбакку в її співспадкоємців. Іншого разу пояснював, що повинен допомогти своїм братам, які навчалися в Лунді, або ж відкладав одруження, доки йому, можливо, пощастить отримати посаду полкового писаря. Усе відкладав і відкладав. То писанини купа, то поїздок багато.

Урешті-решт, уже ніхто, окрім самої мамзель Ліси Майї, не вірив, що вони коли-небудь візьмуть шлюб. І це було дуже недобре, бо молоді панове з Емтервіка й Сюнне зачастили в Морбакку свататися. Ліса Майя давала їм зрозуміти, що шансів вони не мають, але декотрі виявилися такими наполегливими, що однаково приїжджали, а коли вона заборонила їм з’являтися на хуторі, чатували на неї на узліссі, чекаючи, доки дівчина проїжджатиме тим шляхом.

Усе погане, що знали про Даніеля Лаґерльофа, обов’язково їй розповідали. То казали, що він злигався з покидьками й п’яницями, які нишпорили по околицях і спустошували сусідні садиби, жахаючи добропорядних господарів, то доносили, ніби він волочиться лісами, мов дикий звір.