Москаль-чарiвник

Солдат. Знатная запеканочка! Дай бог здоровья тому, кто ее смастерил.

Михайло хоче пити. Жiнка здержує його.

Тетяна. Перехрести перше.

Михайло (до солдата). А можна'перехрестити?

Солдат. Не только можно, да и должно.

Михайло (хрестить i випиває разом, потiм виявляє здивування та. задоволення). А!..

Солдат. Какова?

Михайло. Та я зроду не пив такої мiцної. А налий iще!

Солдат. Погоди, хозяйку прежде попотчую. (Наливає).

Те тя на. Я горiлки не п'ю, а чарiвної й подавно.

Михайло. Та хоть покуштуй, щоб знала, який смак!

Тетяна. Далебi, боюсь. Може, це така, - як вип'єш, то…

Солдат. Пей, не бось! Право, добрая водка!

Тетяна пригубила, - морщиться, здригається й ставить на стiл.

Солдат. Ин поднеси нам, хозяюшка.

Тетяна (з досадою). От, не видали! Буду їх частувати!.. Вип'єте, коли схочете, й самi.

Солдат. Экая спесивная! (Набiк). Будешь посговорчивее. (Випиває й потiм пiдносить хазяїновi).

Михайло (вже напiдпитку). Служивий! Чи твоя рушниця стрiля?

Солдат. Простачина! Зачем же солдату и ружье, ежели оно будет неисправно? Да тебе на что это?

Михайло. Бо i я умiю мiтко стрiляти!

Солдат. Где тебе стрелять! (Наливає й дає хазяїновi). Ну-ка, выстрели из этова ружья.

Михайло. Та то таки iз сього, а то iз твого хочеться стрельнути. (Випиває).

Солдат. Изволь. (Наливає й п'є). Давай я заряжу. (Виймає патрон iз сумки й заряджає рушницю).

Михайло. Жiнко, знайди угля або крейди.

Тетяна. От чорт надав забаву! Вiкна повибиваєте i стiни подiрявите або дверi.

Солдат. Не бось, все цело будет. Подай-ка уголь.

Тетяна виймає вуглину i подає чоловiковi.

Михайло. Де ж би намалювати цiль?

Солдат. Я знаю. (Кладе рушницю на столi, бере у Михайла вуглину, iде до печi й на заслонi позначає крапку i круг).

Тетяна (пiдходить до столу). Ох, менi горе! Пропаде Финтик даром, i я без умислу буду виною його смертi.. Що тут робити? (Трохи замислилась. У той час Михайло бiля солдата дивиться на цiль..Тетяна намазує мерщiй огниво лоєм iз свiчки й кладе рушницю на те саме мiсце).

Михайло. Добре так буде. (Пiдступає до столу й бере рушницю).

Солдат. Ладно! Становись здесь. Смотри же, целься харашо.

Михайло. Та ну вже, не вчи, будь ласкав (нацiляється, потiм опускає руку). Покiйний панотець маленьким iще вчив мене стрiляти, i я, бувало, на льоту курей стрiляю.

Солдат. Искусный же ты стрелок! Посмотрим теперь твою удаль.

Тетяна (до солдата). Ви богзна-що надумали: вночi в хатi стрiляти! Коли за трьома разами не вистрелить, то бiльш i не треба.

Михайло. За трьома разами? Та я за одним разом так торохну, що й горшки з полицi полетять.

Солдат. Слушай, хозяин - я скажу: раз, два, три!.. По слову "три" тотчас пали!

Михайло. Чую. (Прицiлюється).

Солдат. Раз.. два… три!..

Михайло (спускає курок - огню нема). Що це за причина?

Тетяна смiється. Солдат регочеться.

Солдат. Прикладывайся. Пусть жена твоя говорит: раз, два, три!

Михайло. Добре, - кажи, жiнко: раз, два, три! (Нацiлюється).

Тетяна. Раз… два… три!

Михайло спускає курок, - знов нема огню. Регiт.

Михайло (гнiвно). Та ну-бо, москалю, к чорту! Це твоя штука. Нащо ти замовив ружжо?

Солдат. Вот те на! Да мне какая нужда заговаривать ружье? Подай-ка, подсыплю пороху на полку: авось выстрелит!

Тетяна (до чоловiка). Та не стрiляй! Нехай воно тямиться! Бач, москаль непевний. Розiрве рушницю, то поранить iз нас кого або i вб'є.

Михайло. Не хочу, не хочу! Не буду стрiляти. Мосьпан глузує з нас (сiдає)… А їсти притьмом хочеться.

Солдат. Ех, кабы теперь подала хозяйка лавреничков, этих, знаешь, треугольничков…

Михайло (смiється). Лавреничкiв! Який то у вас, москалiв, язик лубяний! Скiльки мiж нами вештаєтесь, а й досi не вимовиш: ва-ре-ни-кiв.

Солдат. Ну, вареников… Да что ты. Чупрун, об москалях так плохо думаешь? Да я, как захочу, то по-хохлацки говорить буду не, хуже тебя.

Михайло (спокiйно) Диво. Може i заспiваєш по-нашому?

Солдат. А почему ж и нет? Слушай в оба.

Михайло. Слухаю, слухаю. Прислухайся i ти, Тетяно!

Солдат (спiває).

Ой, был, да нима, да поехал на мельницу.

Бедна моя головушка, одна дома осталась.

Девчина моя, ти ж моя мати!

Довго ж менi, моє серце, без тебе скучати?

Дiвчино моя, Переяслiвко.

Дай менi вечеряти, моя ластiвко!

Михайло з Тетяною довго регочуться. Солдат, на них дивлячись, теж смiється.

Солдат. Что ж вы смеетесь? Разве худо спел?

Михайло i Тетяна (разом). Гарно, гарно, нiчого сказати.

Михайло. Утяв до гапликiв! (Смiється).

Тетяна. Аж пальцi знати! (Смiється).

Михайло. Де ти так вивчився? Це диковина! Не можна й розпiзнати, - таки немистенно по-нашому! (Смiється).

Солдат. Да спой-ка ты, хохлач, хотя одну русскую песню. Ну, спой!.. Э, брат, стал!

Михайло. Вашу? А яку? Може, соколика або кукушечку?.. Може, лапушку або кумушку? Може, рукавичку або пiдпоясочку? Убирайся з своїми пiснями!.. Правду сказати, єсть що й переймати!.. Жiнко, заспiвай же ти по-своєму ту пiсню, що москаль спiвав. (До солдата). Сядьта послухай, як вона спiває.

Тетяна. Добре, чоловiче, заспiваю. (Спiває).

Ой, був та нема, та поїхав до млина.

Бiдна моя голiвонька, що я дома не була.

Дiвчино моя, ти ж моя мати!

Довго ж менi, моє серце, без тебе скучати?

Дiвчино моя, Переяслiвко.