Читаем На білому світі полностью

Васько лежить на гарячій печі, і звідси йому видно всіх. Он дядько Михей нагнувся до Горобця, дядько Ничипір про щось говорить з Платоном. Сава Чемерис їсть, ніби три дні хліба не бачив. Кажуть, що він колись, побившись об заклад, з'їв три буханці хліба й смажене порося…

Взавтра Васькові треба йти до школи, перший день, хто тепер йому випрасує білу єдину сорочку? Мама завжди проводжала його до воріт і цілувала, хоч він і не давався. Галя теж завтра піде у свій технікум, у Косопілля… Поїде до міста Платон. Невже Васько залишиться сам у цій хаті?

Васькові очі злипаються, хата наповнюється якимсь туманом. І він чує крізь сон:

— Так і не повечеряла дитина…

— Ой кумо… Сирота, звісно…

Печальні гостини закінчилися пізно. В хаті лишились тільки Платон, Юхим та бабусі з кількома молодицями, що прибирали зі столу, мили посуд. Хлопці пішли в другу кімнату, щоб не заважати їм. Галя принесла невелику лампу, протерла скло і тихо вийшла.

— Тепер мене довіку буде мучити совість, що не встиг приїхати, поки вона ще жила,— зітхає Платон.

— Ти ж не винен,— заспокоює друга Юхим.

— На поїзд запізнився, то я на попутних. Дощ пішов, поки добрався… А тепер не знаю, що мені робити, Юхиме.

— Батька Дарина Михайлівна просила, щоб Васька до приюту влаштувати, поки ти… А Галю…

— Нікому я Васька не віддам, ні в які приюти.

— Але ж тобі вчитись треба, Платоне.

— Що ж, їх залишу в цій хаті, а сам поїду? Хіба я матиму спокій?

На Юхимове чоло набігають зморшки, але він не може придумати ніякої поради товаришеві, окрім:

— Нічого, якось буде, Платоне.

Це була перша зустріч, коли друзі не знали, про що їм говорити.

— Я ще завтра прийду,— прощається Юхим, розуміючи, що Платонові треба побути самому.

Гайворон проводжає товариша до воріт. Темно, тільки десь на Висілку блимають підсліпуваті вогники. Місяць, як злодій, виглядає з-за хмар. Падають яблука в саду. Десь далеко виють собаки. Платонові стає моторошно, і він іде до хати. Чисто, прибрано, наче тут і не було нікого сьогодні. Галя спить на своєму вузенькому дівочому ліжку або прикинулась. Щось говорить уві сні Васько. Зайшовши в суміжну кімнатку, Платон щільно причиняє двері. Галя послала йому на тапчані, тут він завжди спав, коли приїздив з міста.

У голові виникають сотні планів, неймовірних, майже фантастичних. Платон відкидає їх з рішучістю людини, яка знає: мріями дітей не нагодуєш.

Що ж, так і закінчиться його професорська кар'єра, не носити йому сірого костюма з жилеткою… А Наташа? Він і не згадав її за сьогодні… Що вона робить зараз? Сидить на балконі, дивиться на веселі юрби людей? Думає про нього чи ні? І зріє новий план у Платона: він забере і Васька, і Галю до міста, хату продасть, влаштується на роботу. Кімнату десь можна найняти. Вчитись він буде заочно, домучить якось ще два курси. Буде тяжко, але він не розлучиться з Наташею… Вдосвіта його розбудила Галя:

— Платоне, Васько митись не хоче, а сьогодні ж перший день до школи. Мама його завжди мила.

Швидко одягнувся. У печі палахкотів вогонь, посеред кімнати стояли ночви, а поруч парував баняк з гарячою водою.

— Я тобі сорочку випрасувала, Васю, і штанці нові надягнеш, черевики ваксою почистиш, сьогодні ж празник у школі,— умовляла Галина брата.

— Який празник, який празник? Мами нема, а ти…— схлипував Васько.

— Усі прийдуть до школи чистенькі, а ти замазурою будеш. Платоне, скажи йому.

Що міг сказати братові Платон? Сів поруч, на лежанці, обняв за худі плечі:

— Васю, треба слухати Галю, вона у нас зараз найстарша…

— Ти найстарший.

— Тоді слухай мене. Я ж старшина. А в армії слово командира — закон.

— Добре, тільки ти мене купай.— Васько скидає штаненята, і Платон несе його до ночов.— Хай Галька одвернеться.

Платон ще ніколи не відчував такої ніжності до брата, як зараз, купаючи його. Ні, хіба він може залишити оцю маленьку людину з гострими лопатками і кирпатеньким, облупленим носиком?..

Васько швидко снідає і хапає старенького портфельчика.

— Це мені Галя свого подарувала,— вдячно дивиться на сестру.

— Ти ж, Ваську, шануйся в школі, вчителя слухай,— наказує Галя.

— Добре,— вибігає з хати хлопчик, але зразу ж повертається.— Платоне, а ти не поїдеш до міста… сьогодні?

— Hi.

Сіли вдвох снідати. І раптом Платон поклав ложку.

— Галю, а ти ж чому не пішла в технікум? Забула?

— Ні, я тепер не буду вчитись…

— Чому?

— Ну, а як же я… В пастухи піду, замість Степки Чугаєвої… Вона в доярки переходить, бо дівка… До неї вже свататись приїжджав тракторист з Мармуліївки, та старий Чугай вигнав.

— Ні в які пастухи ти не підеш. Учитися будеш. Збирайся зараз же в Косопілля.

— А Васько що буде сам робити, хто його нагодує, хто обпере? Хто? Ти поїдеш, а він… Я ж, Платоне, не зможу щодня по тринадцять кілометрів туди й назад ходити…

— Що, у вас гуртожитку нема?

— Кутки всі наймають, хто може… А гуртожиток тільки весною збудують. Пастухам по два трудодні пишуть.— На щоці Галини немов замерзла одна сльозинка.— Цього року в мами було мало трудоднів, то й хліба у нас не буде… Картопля є, капусти наквасимо, огірків, баклажанів, а хліба…

Перейти на страницу:

Похожие книги

Точка опоры
Точка опоры

В книгу включены четвертая часть известной тетралогия М. С. Шагинян «Семья Ульяновых» — «Четыре урока у Ленина» и роман в двух книгах А. Л. Коптелова «Точка опоры» — выдающиеся произведения советской литературы, посвященные жизни и деятельности В. И. Ленина.Два наших современника, два советских писателя - Мариэтта Шагинян и Афанасий Коптелов,- выходцы из разных слоев общества, люди с различным трудовым и житейским опытом, пройдя большой и сложный путь идейно-эстетических исканий, обратились, каждый по-своему, к ленинской теме, посвятив ей свои основные книги. Эта тема, говорила М.Шагинян, "для того, кто однажды прикоснулся к ней, уже не уходит из нашей творческой работы, она становится как бы темой жизни". Замысел создания произведений о Ленине был продиктован для обоих художников самой действительностью. Вокруг шли уже невиданно новые, невиданно сложные социальные процессы. И на решающих рубежах истории открывалась современникам сила, ясность революционной мысли В.И.Ленина, энергия его созидательной деятельности.Афанасий Коптелов - автор нескольких романов, посвященных жизни и деятельности В.И.Ленина. Пафос романа "Точка опоры" - в изображении страстной, непримиримой борьбы Владимира Ильича Ленина за создание марксистской партии в России. Писатель с подлинно исследовательской глубиной изучил события, факты, письма, документы, связанные с биографией В.И.Ленина, его революционной деятельностью, и создал яркий образ великого вождя революции, продолжателя учения К.Маркса в новых исторических условиях. В романе убедительно и ярко показаны не только организующая роль В.И.Ленина в подготовке издания "Искры", не только его неустанные заботы о связи редакции с русским рабочим движением, но и работа Владимира Ильича над статьями для "Искры", над проектом Программы партии, над книгой "Что делать?".

Афанасий Лазаревич Коптелов , Виль Владимирович Липатов , Дмитрий Громов , Иван Чебан , Кэти Тайерс , Рустам Карапетьян

Фантастика / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза / Cтихи, поэзия / Проза / Советская классическая проза
Плаха
Плаха

Самый верный путь к творческому бессмертию – это писать sub specie mortis – с точки зрения смерти, или, что в данном случае одно и то же, с точки зрения вечности. Именно с этой позиции пишет свою прозу Чингиз Айтматов, классик русской и киргизской литературы, лауреат самых престижных премий, хотя последнее обстоятельство в глазах читателя современного, сформировавшегося уже на руинах некогда великой империи, не является столь уж важным. Но несомненно важным оказалось другое: айтматовские притчи, в которых миф переплетен с реальностью, а национальные, исторические и культурные пласты перемешаны, – приобрели сегодня новое трагическое звучание, стали еще более пронзительными. Потому что пропасть, о которой предупреждал Айтматов несколько десятилетий назад, – теперь у нас под ногами. В том числе и об этом – роман Ч. Айтматова «Плаха» (1986).«Ослепительная волчица Акбара и ее волк Ташчайнар, редкостной чистоты души Бостон, достойный воспоминаний о героях древнегреческих трагедии, и его антипод Базарбай, мятущийся Авдий, принявший крестные муки, и жертвенный младенец Кенджеш, охотники за наркотическим травяным зельем и благословенные певцы… – все предстали взору писателя и нашему взору в атмосфере высоких температур подлинного чувства».А. Золотов

Чингиз Айтматов , Чингиз Торекулович Айтматов

Проза / Советская классическая проза