Читаем На білому світі полностью

— Купимо, Галю,— відчуваючи, як з усіх боків обступають його турботи, промовив Платон.

— Якось проживемо,— зітхнула дівчина.

— А якщо я вас до міста заберу, найму кімнату,— якось невпевнено говорить Платон.— Разом легше буде.

— Хіба ми проживемо на твою стипендію? І я… я не хочу виїжджати, Платоне, Васька забереш, а я не поїду…

— Ой Галю, Галю,— виривається стогін з Платонових грудей.

— Що тобі на дорогу приготувати, я вмію коржики пекти і пиріжки.— Галя дивиться на брата своїми чорними, круглими очима, чекаючи відповіді не тільки на це запитання.— І ти мені скажи про все, що думаєш… Я ж не маленька, мені вже сімнадцять…

Вона стояла перед ним — струнка, як тополина, а в обличчі щось циганське. На плечі спадали довгі чорні коси.

— Ось що, Галю, я поїду на кілька днів до міста, а ти йди в Косопілля, найми десь куток… Васько побуде в дядька Ничипора, поки я щось придумаю…

— Я Васька не залишу! Не буде він по чужих хатах у миски заглядати.— Галя сказала це таким тоном, що Платон зрозумів: говорила не дівчинка…

— Тоді я зайду до технікуму і попрошу, хай тебе відпустять на кілька днів.

— Ти сьогодні поїдеш?

— Треба, Галю. Ти ж Васька доглядай, дивись, щоб не пустував.

— Ми картоплю будемо копати, бо як задощить…

Галя дала братові вузлика з хлібом і провела за ворота.

— Ти, Платоне, за нас не турбуйся, ти… вчись… мама так хотіла, щоб ти вивчився.

— Я приїду незабаром.— Платон поцілував сестру, вона міцно обняла його, немов прощалась назавжди.

Хлопець швидко поминув луки і вийшов на тасьму, що вела до старого вітряка. Він стояв на могилі, чорний від дощів. На дверях дитячим почерком було написано: «Перевірено. Мін — нема. Васько Гайворон».

Тут і наздогнала його Степка. Спритно зіскочила з коня, тихо привіталась:

— Здрастуй, Платоне.

— Здрастуй.

— Впізнав?

— По очах.

Степка закохано дивилася на Платона, а він і не помічав цього — весь у своєму горі.

— Пам'ятаєш, як я тебе взимку штовхнула в ополонку? — пригадала дівчина.

— Ледве не втопився.

— Можна, я тебе проведу? — несміло запитала.

— Проведи.

— Я тебе хочу попросити, Платоне, щоб ти дізнався в городі, як можна поступити в артистки,— сказала Степка, коли вони вийшли на шлях.

— Куди? — здивувався Гайворон.

— В артистки, щоб грати в театрі або зніматися в кінах,— повторила.

— На артистку треба вчитись, Степко. У Києві є театральний інститут.

— То я поїду! — вирішила дівчина.

— Але для цього треба закінчити хоча б середню школу, а в тебе ж тільки вісім класів.

— Я б і так змогла,— запевнила Степка,— аби лиш взяли. Дізнаєшся?

— Розпитаю.— Платон не хотів убивати її наївну мрію.

Рішення стати артисткою у Степки виникло після того, коли вона побачила якийсь американський фільм. Не запам'ятала його назви, але картина дуже сподобалась. Героїня фільму теж пасла худобу, як і Степка, і була закохана… Але її наречений (його звали Білл) виїхав до міста і почав забувати пастушку Мері. Білл їздив на довжелезній чорній машині і чаркувався з якимись широкоротими дівицями.

Однієї ночі Мері склала свої речі і поїхала у велике місто. Вона влаштувалась офіціанткою в ресторані, а після роботи співала. У неї був такий красивий голос, що хазяїн запропонував Мері виступати з оркестром. Потім дівчину запримітив композитор з вусиками і написав для неї кілька пісень. Після цього Мері почала співати в театрі. Там і побачив її Білл. Він прийшов після концерту, впав на коліна, цілував її довгу сукню. Потім Мері ще раз заспівала і поїхала з Біллом. Наприкінці фільму вони цілувались у довжелезній чорній машині…

Всю ніч Степка не заплющувала очей. Хіба в неї не така доля, як у тієї американської дівчини Мері? А Платон — це Білл, хоч у нього й нема довжелезної чорної машини.

Взимку, коли Гайворон приїхав на канікули, вони зустрілися зі Степкою на Русавці. Того вечора на льоду було багато хлопців і дівчат. З'їжджали з гори на санях, а потім мчали по скованій морозом річці. На Степчині ґринджолята вмостився Платон. Він обняв її, щоб не впасти, дівчина, забувши про все на світі, горнулась до нього. Вперше вона сиділа так близько біля Платона… Ґринджоли в одну мить перелетіли через Русавку і зупинилися в лозах. Гайворон не випускав Степку зі своїх обіймів. Вона обернулась, щоб йому щось сказати, але не встигла, бо хлопець поцілував її в губи.

Степку всю немов опалило вогнем. Встала з саней і побігла по синьому дзеркалі Русавки. Платон наздогнав її. Дівчина жартома відштовхнула хлопця, і він однією ногою провалився в ополонку…

Степка привела Платона до своєї хати, примусила роззутись, щоб не застудився, і посадила на гарячу лежанку. Так і проговорили вдвох весь вечір. Степці було хороше з ним. Платон розповідав про місто, про те, як служив у армії. Ловила кожне його слово. Не пручалась, коли Гайворон міцно обнімав її і жагуче цілував губи, очі та щоки, які пахли зимовим вітром.

Прийшов Полікарп Чугай, і Платон попрощався зі Степкою. Вона провела хлопця до воріт і стояла в чеканні: коли він скаже, що кохає її? Коли?

Але Платон нічого не сказав.

Так і зосталась Степка в тривозі.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Точка опоры
Точка опоры

В книгу включены четвертая часть известной тетралогия М. С. Шагинян «Семья Ульяновых» — «Четыре урока у Ленина» и роман в двух книгах А. Л. Коптелова «Точка опоры» — выдающиеся произведения советской литературы, посвященные жизни и деятельности В. И. Ленина.Два наших современника, два советских писателя - Мариэтта Шагинян и Афанасий Коптелов,- выходцы из разных слоев общества, люди с различным трудовым и житейским опытом, пройдя большой и сложный путь идейно-эстетических исканий, обратились, каждый по-своему, к ленинской теме, посвятив ей свои основные книги. Эта тема, говорила М.Шагинян, "для того, кто однажды прикоснулся к ней, уже не уходит из нашей творческой работы, она становится как бы темой жизни". Замысел создания произведений о Ленине был продиктован для обоих художников самой действительностью. Вокруг шли уже невиданно новые, невиданно сложные социальные процессы. И на решающих рубежах истории открывалась современникам сила, ясность революционной мысли В.И.Ленина, энергия его созидательной деятельности.Афанасий Коптелов - автор нескольких романов, посвященных жизни и деятельности В.И.Ленина. Пафос романа "Точка опоры" - в изображении страстной, непримиримой борьбы Владимира Ильича Ленина за создание марксистской партии в России. Писатель с подлинно исследовательской глубиной изучил события, факты, письма, документы, связанные с биографией В.И.Ленина, его революционной деятельностью, и создал яркий образ великого вождя революции, продолжателя учения К.Маркса в новых исторических условиях. В романе убедительно и ярко показаны не только организующая роль В.И.Ленина в подготовке издания "Искры", не только его неустанные заботы о связи редакции с русским рабочим движением, но и работа Владимира Ильича над статьями для "Искры", над проектом Программы партии, над книгой "Что делать?".

Афанасий Лазаревич Коптелов , Виль Владимирович Липатов , Дмитрий Громов , Иван Чебан , Кэти Тайерс , Рустам Карапетьян

Фантастика / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза / Cтихи, поэзия / Проза / Советская классическая проза
Плаха
Плаха

Самый верный путь к творческому бессмертию – это писать sub specie mortis – с точки зрения смерти, или, что в данном случае одно и то же, с точки зрения вечности. Именно с этой позиции пишет свою прозу Чингиз Айтматов, классик русской и киргизской литературы, лауреат самых престижных премий, хотя последнее обстоятельство в глазах читателя современного, сформировавшегося уже на руинах некогда великой империи, не является столь уж важным. Но несомненно важным оказалось другое: айтматовские притчи, в которых миф переплетен с реальностью, а национальные, исторические и культурные пласты перемешаны, – приобрели сегодня новое трагическое звучание, стали еще более пронзительными. Потому что пропасть, о которой предупреждал Айтматов несколько десятилетий назад, – теперь у нас под ногами. В том числе и об этом – роман Ч. Айтматова «Плаха» (1986).«Ослепительная волчица Акбара и ее волк Ташчайнар, редкостной чистоты души Бостон, достойный воспоминаний о героях древнегреческих трагедии, и его антипод Базарбай, мятущийся Авдий, принявший крестные муки, и жертвенный младенец Кенджеш, охотники за наркотическим травяным зельем и благословенные певцы… – все предстали взору писателя и нашему взору в атмосфере высоких температур подлинного чувства».А. Золотов

Чингиз Айтматов , Чингиз Торекулович Айтматов

Проза / Советская классическая проза