На білому світі

Хата була замкнута. Де Васько міг бути, Платон не знав, а тому вирішив зайти до Снопа. Все було саме так, як писав Васько: Ничипір Іванович кашляв, читаючи газету, а Юхим у другій кімнатці грав щось сумне.

— Слава богу! — вигукнула Марія.— Повернувся. Який же ти? Юхиме, Платон прийшов!

Ничипір Іванович встав з лежанки і тричі поцілувався з гостем. Юхим мовчки потиснув руку.

— А Васько — в Полікарпа,— сказала Марія,— сходи, Юхиме, поклич. Діждатися не може тебе.

— Не хочу я туди йти, мамо.

— А що ж, я по селі буду бігати?

Юхим неохоче одягнувся і вийшов.

Не встигла Марія і стола накрити, як до хати ввійшли Михей Кожухар та Лісняк.

— От знаю, коли приходити! Люблю обідати. Усе б обідав та вечеряв… Здоров, болящий! — привітався Михей.

— Оце, Платоне, щовечора в мене клуб у хаті… Сідайте вже,— припрошувала Марія.

— Зараз ще Мазур прийде, і буде повний парламент,— похитувався на своїх довгих ногах Михей Кожухар.

І справді, не встиг він скінчити, як увійшли Мирон Мазур і дід Вигон.

— Вчора, Платоне, мене оцей боцюн,— тикнув Михея берданкою Вигон,— дурнем лишив… Якби ж я ото знав, що в нього не десятка чирвова, а сімка трефова, то не викрутився б він… Може, зіграємо який раз-другий, бо скоро мені на пост?

— Та дайте Платонові попоїсти з дороги. Ото грають в цього дурня, поки й самі дурнями не стануть,— сердиться Марія.

— Діло не в картах, кумо,— заперечує Мирон,— а в тому, що ми збираємось і ведемо розмови душевні.

— Толку з цих ваших балачок,— махнула рукою Марія.— Сидіть уже. Я скоро прийду, Ничипоре, молока ж гарячого випий.

За півгодини Платон знав усе, що сталося в Сосонці, поки його не було. Трактори відремонтували, залишилися ще сівалки. Плуги теж готові. З насінням погано. Ячменю, може, й вистачить, а кукурудзи нема…

— Зняли оце з горища качани, а вони потрухлявіли, чим хоч сій…

— Збирається Коляда в якімсь радгоспі купляти. Влетить колгоспові в копієчку. За торішнє насіння ще не розрахувались. От хазяюємо, тьху,— сплюнув Мирон.

— Кращу землю віддали під ту кукурудзу, а восени по п'ятнадцять центнерів качанів зберемо. Діла-а, Платоне, ой, — закашлявся Ничипір.

— Скільки ж її сієте? — спитав Платон.

— Торік було триста гектарів, а цього року ніби спустять план на триста вісімдесят. А чим ти її обробиш? Тут ледве з буряками вправляємось. Цілісіньке літо жінки не розгинаються,— зітхає Мирон.

— То з буряка хоч доход маємо,— роздумує Вигон.— І гроші, і гичка, і жом для худоби. І держава не в обиді, а ця ж кукурудза себе не окупить та праці людської. Ні, сій, бо таке вказаніє… Що ж ви робите, люди добрі? Кому ж видніше, що родить у Сосонці, а що тільки землю та працю переводить?

— Заклали торік цього силосу,— розповідає Ничипір,— годували свиней. Всі льохи мертвими поросят поприводили… Хворість така настала. На одному силосі й свиня не проживе.

— Треба розтолкувати все оце Коляді,— сказав Платон.— І агроном же є.

— Ми на правлінні позавчора до хрипоти сперечались,— довго мне цигарку Мирон. — Та хіба ж ти переконаєш Коляду? Він тіні своєї боїться, а не те що в районі слово сказати. Ничипір йому: «Ця кукурудза нам, як гирі на ногах», а Макар Підігрітий Ничипору під ніс плаката тиче: «Дорогу королеві полів!» — і директиву читає…

— А Коляда сказав, що я йду проти лінії партії, — знову закашлявся Ничипір Іванович.— І що витягне мене на бюро райкому. Я йому, дурневі, толкую, мовляв, партія ніколи не може дати таку лінію, аби народові і країні тяжче було, а він об стіл кулаком…

— А що агроном?

— Сидить та пальцем в носі колупає,— вилаявся Михей,— йому все одно, що ми будемо сіяти, чи горох, чи редьку. Краще б нас не відділяли були від Городищ, там і голова — хазяїн, і агроном діло знає, і порядок є. А з цим Колядою та Кутнем ми нахазяюємо…

— Ти, Платоне, пособи нам, ти в академії вчишся і землі наші знаєш,— з надією дивився Мирон,— у район поїдь, поговори, бо хто дядька послухає…

— Але ж ви можете викликати Коляду і Підігрітого на партійні збори та поговорити з ними як комуністи,— сказав Гайворон.

— Я говорив про це з Колядою. А він сказав, що ми з Мазуром — опозиція і що він до нас добереться,— гірко посміхнувся Сніп.— Ми оце тебе чекали, Платоне. Підпрягайтесь, хлопці, ви — молоді, вчені.

— Я не знаю, з чого й починати, Ничипоре Івановичу…

— Почнемо, мабуть, з цього.— Ничипір Іванович дістав з-за портрета Шевченка тоненьку папку, розгорнув її і подав Платонові три папірці, списані різними почерками.

Хлопець узяв, прочитав на одному, на другому, на третьому: «Рекомендація».

— Одну даю тобі я,— сказав Мазур,— другу — Ничипір, а третю — Іван Лісняк.

Іван Лісняк ствердно кивнув головою і написав у своєму зошиті: «Платоне, я не чув, про що говорили тобі всі у цій хаті, але то правда. Я рекомендую тебе в партію, бо вірю тобі».

— Спасибі, але це для мене трохи несподівано.