На білому світі

— На порядку денному одне питання. Прийом до кандидатів у члени партії Платона Гайворона і Максима Мазура»

Підігрітий зачитав Платонову заяву та анкетні дані.

— Які в кого будуть запитання?

— У мене є,— почулось з кутка. — Що буде робити Платон, коли поступить в партію? Значить, на яку должность мітить?..

— Хто це питає? — Підігрітий постукав олівцем по графину.

— Це Савка Чемерис вопроси кидає,— почулося з кутка.

— Іменно я,— підвівся Сава Чемерис у латаному кожушку,— лічно, інтересуюсь.

Платон став перед людьми:

— Я, дядьку Саво, мічу на найбільшу должность.

— О, цей хоч не приховує! — тоненько засміявся Чемерис.

— Я буду,— продовжував Платон,— колгоспником… Трактористом.

У залі засміялись.

— Ну й Платон!

— Що, Савко, схопив?

— Я запитав,— роз'яснює Сава,— бо досі у нас було так: якщо образований вступає, лічно, до партії, то зразу йде в комірники, чи обліковці, або в кооперацію… А як дуже образований, то і в селі не втримаєш…

— Ви не по суті говорите,— кинув Коляда.

— Та воно ж у тому й суть…

— Хто за те, щоб прийняти в кандидати партії Гайворона,— підніміть руки. Так. Дядьку Саво, вас не торкається, опустіть руку. Дядьку Кожухар, і ви не маєте права.

Максим стояв біля столу червоний, як варений рак. Підігрітий зачитав заяву і анкету.

— Хай розказує біографію? — запитав.

— Давай!

— Розказуй.

— Я народився,— Максим відкашлявся,— у родині коваля…

— Знаємо!

— І діда твого знаємо! Я, лічно, знав.

— Товариші, тихіше!

— Закінчив десять класів і став трактористом… Більше біографії нема.

— Запитання є до товариша Максима Мазура?

— Хай розкаже, як він козу на хаті Надьки Самійленкової прив'язував!

У залі вибухає регіт.

— Я більше не буду,— тихо говорить Максим.

— Хто скаже слово про Максима? — Підігрітий веде збори за всіма правилами.

— Приймай!

— Я скажу,— подає голос Вигон.— Усі ми знаємо Мирона Мазура…

— Знаємо!

— Усі ми знали,— продовжує Вигон,— Андрія Гайворона і нашу Дарину. Хто ж вони? Хлібороби і солдати. Вони стояли на смерть за нашу землю і за весь, можна сказати, народ. Дарина і Андрій Гайворони стільки того поля засіяли! І після себе залишили добро. Добро і дітей… Старший з них розправляє крила. Хай іде в партію, бо там мусять бути найкращі… Цього дня я не хочу говорити про тих, у кого дрібненькі душі, хто вступив до партії, думаючи тільки про власну шкуру і живіт. Я вірю Платонові і вірю Максимові. Спасибі тобі, Мироне, за сина. Він не зганьбить твого ковальського роду. Я, Савко, бачив Максима не тоді, коли він тягнув козу на хату, він би й корову міг винести; я бачив три роки його в тракторній бригаді, коли у нього від поту сорочки перетлівали на плечах… На цьому я закінчую, бо треба йти на пост…

Після зборів Коляда дуже тепло поздоровив Максима і Платона:

— Тепер, я сподіваюсь, у мене буде міцна опора.

— Орли! — підійшов до них і Підігрітий.— Тепер, хлопці, тримайтесь, бо в мене — дисципліна! Сказав,— умри, а зроби. Ось так. Партія.

На вулиці до Максима підбігла Софія:

— Я так боялась за тебе.

— Дурненька. Свої ж люди.

— Максиме,— горнеться дівчина,— а тепер тобі можна ходити… ну, на вечорниці… Не до клубу, а так?

— Можна, Софіє. Сьогодні до Степки підемо…

Юхим запросив Гайворона до себе на вечерю.

— Прийди, Платоне, я з тобою поговорити хочу.

— Нагодую Васька і зайду,— пообіцяв Платон.

*

Гайворон ще здалека побачив Степку і Дмитра Кутня. Вони вийшли з кооперації, зупинились на сходах. Хочеш чи ні, а треба пройти повз них. А чому, власне, він повинен боятися зустрічі з нею? Хай собі стоїть і жує цукерки. Кутень частує… Степка відвернулась. Невже не подивиться? їй дуже пасує цей коротенький кожушок. А спідниця яка вузька! Мода штурмує Сосонку… До чого ж у неї стрункі ноги… Чому вона так сміється? Що ж, він привітається. Ні, не зараз, а як порівняється з ними, щоб потім не бачити її обличчя.

— Добрий вечір,— тихо промовив Платон і поминув їх.

— Добрий вечір,— почув голос Дмитра. Дівчина не відповіла… Вона не простила йому тієї зустрічі.

— Платоне! — гукнула Степка.— Хоч би слово сказав. Іди сюди! Маю повні кишені цукерків. Чи не вкусиш? — голосно розсміялась.

Гайворон підійшов:

— У мене зуби міцні.

— Бери! — Степка відтягнула кишеню.— Всі забирай, мені не шкода.

Платон узяв цукерку і довго не міг очистити її від сріблястого папірця. Дівчина це зробила швидше: — На… Як тобі їздилось?

— Куди?

— У Вінницю,— одвернулась від Кутня, наче його й не було тут.

— Добре.

— Я дуже рада.— Гайворон помітив у її очах докір.— Пробач, що затримала тебе.

Степка потягнула за руку Дмитра, і вони побігли з гори, сміючись.

Платон ще довго-довго чув її сміх…

17.

Михей Кожухар віддав газети Горобцеві і примостився біля столу покурити та перекинутись словом-другим з Леонтієм Гнатовичем. Хто-хто, а Горобець знає багато, як попадеш до нього під настрій, то наслухаєшся. А щоб у Горобця настрій був хороший, треба похвалити його Христю, а потім запитати щось з політики, знавцем якої він був великий, бо читав усі газети, що надходили до Сосонки.

Михей так і зробив: