Читаем На білому світі полностью

— А я так хотів, так хотів. Я до тебе, Платоне, з душею… Те, що колись було між нами,— забудь.


*


Біля хати Платона зупиняє пісня. Дзвінкі хлопчачі голоси виводять бозна-ким принесену розповідь.

Заспівує Васько:


Ой да командир наш —

Не труслівой, он всьо…

Врем'я…


І десять, а може, й двадцять голосів підхоплюють:


Впереді-і-і…

Получіл большу-гую-ю ра-ану-у

Йот банді-гі-гі-та подлеца…


Платон стоїть на порозі, боїться стривожити не тільки пісню, а й хлопчачі думи.


Ой да жив я бу-у-уду,

Не забу-гу-гу-ду…

Красним зна-га-га-м'ям награжу…


Платон рвучко відчиняє двері і завмирає на порозі, з піднятою у військовому привітанні рукою:

— Здравія желаю, товариші солдати!

— Ура-а! — вихоплюється один голосочок.

— Ура-а-а! — лунає за мить на всю хату. Та куди там, на всю вулицю, на все село, а може, й на весь світ…

Гайворон не знає, в чім річ, але вітається за руку з кожним із двох десятків Васькових товаришів. На столі лежить все, що принесли вранці добрі молодиці.

— Що у вас тут, женитись хтось задумав чи в армію проводжаєте? — голосно запитав Платон.

— Та це ми… до Васька.

— Він каже, що за рік на штири пальці виріс,— доповідає Платонові Тимко Чемерис — мале, зашмаркане хлопченя.

— Васькові сьогодні вже одинадцять. А мені — десять буде.

Платон тягне брата одинадцять разів за вуха і цілує в щоку. Васько пахне медом. Всі хлопчики пахнуть медом… Платона садовлять за стіл і їдять уже мовчки.

— Може, ще, хлопці, заспіваємо? — підморгує Платон Тимкові.

Хлопчак раптом стає серйозним, підводиться з лави і тихо-тихо починає:


Чорноморець, матінко, чорноморець…

Вивів мене, босую, на морозець…

Вивів мене, босую, та й питає.


І всі:


Чи є мороз, дівчино…

Чи немає?..


Гіркий клубок підкотився Платонові до горла, й він тихо вийшов на подвір'я.

Хлопчики пахли медом…

Над селом летіли гуси…

22.

Данило Вигон зайшов до Коляди вранці і поклав на стіл берданку:

— Здаю пост, Семене Федоровичу.

— Це ж як?

— Переходжу до трактористів. Хлопцям без мене важко буде. Вчора Сніп приходив, просив. А в тій коморі й стерегти нічого.

— Що ж, ідіть,— погодився Коляда.

Данило бачив, як трактористи виводили машини на польовий стан, тому забіг додому на хвилинку, взяв ще звечора приготовленого кошика, одягнув чисту сорочку і через городи та левади поспішив у поле.

На польовому стані зеленів свіжофарбований вагончик з прапорцем на дашку, стояли, прикриті солом'яними матами, бочки з пальним, культиватори і лежали стосами борони. У вагончику всі стіни були обвішані плакатами з особистої колекції Макара Підігрітого. Поки вчора дівчата мили та шкребли дощане пристановисько трактористів, Макар власноручно чіпляв свої плакати. На поличці стояли нові чашки, а в куточку — оцинковане відро з прив'язаною до дужки квартою.

Данило Вигон відірвав кварту і закинув ланцюжка, потім вийняв з кошика вишиваного рушника та велику паляницю.

Машини вийшли з села і, з сівалками, плугами на причет, шикувались у довгу колону.

Вранішній морозець посріблив поля. Це єдине, на що він ще мав право в ці березневі дні.

Першу машину, як і годиться, привів Ничипір Сніп. Він вийшов з кабіни, привітався з Вигоном. Під'їжджали інші трактори. Вигон пішов у вагончик і вийшов звідти з хлібом-сіллю на рушнику.

Уклонився трактористам і хліб віддав Снопові.

— Візьміть на щастя, на добро.

Ничипір поцілував хліб і теж уклонився Вигонові та хлопцям:

— Спасибі вам, Даниле, на доброму слові та привіті, а вам, хлопці, на роботі. З весною вас, з хлібом і щастям…

На газику під'їхали Коляда, Кутень і Підігрітий. Семен Федорович виголосив промову, побажав трактористам успіху.

Ничипір Сніп призначив п'ятьох трактористів закривати вологу, а решту послав з Платоном.

— Закінчите ясла — сядете на машини.

Хлопці неохоче повертались у село.

У клубі розпоряджався Никодим Динька. Він показав Платонові, де треба ставити перегородки, де мурувати піч.

— Тільки ж робіть на совість, бо це ж діти. Ой, перевівся теслярський рід… Максиме, як же ти двері навішуєш?! Без мене ви тут, хлопці, нічого не зробите, їдять його мухи з комарами.

— То покажіть,— просить Максим.

— Мені ж треба йти ліжечка робити, хоч розірвись…

— Никодиме Сидоровичу, а ви б попросили, щоб вам у майстерні Полікарп Чугай допоміг,— порадив Платон.

— Щоб я отого палія просив?! — аж скипів Динька.— Я його бачити не хочу.

Гайворон знав, що кілька днів тому Полікарп прийшов зі своїми теслярськими інструментами до клубу. Було ще рано, і в комірчині порались тільки Никодим з Юхимом, вставляючи широку віконну раму. Полікарп зняв шапку:

— Я ось… прийшов, може, пособлю чим…

— Обійдемось без тебе,— навіть не оглянувшись, відказав Динька.

— Чого ж, я на теслярській роботі знаюся, Никодиме…

— Хай допоможе,— шепнув Юхим Диньці.

А той:

Перейти на страницу:

Похожие книги

Точка опоры
Точка опоры

В книгу включены четвертая часть известной тетралогия М. С. Шагинян «Семья Ульяновых» — «Четыре урока у Ленина» и роман в двух книгах А. Л. Коптелова «Точка опоры» — выдающиеся произведения советской литературы, посвященные жизни и деятельности В. И. Ленина.Два наших современника, два советских писателя - Мариэтта Шагинян и Афанасий Коптелов,- выходцы из разных слоев общества, люди с различным трудовым и житейским опытом, пройдя большой и сложный путь идейно-эстетических исканий, обратились, каждый по-своему, к ленинской теме, посвятив ей свои основные книги. Эта тема, говорила М.Шагинян, "для того, кто однажды прикоснулся к ней, уже не уходит из нашей творческой работы, она становится как бы темой жизни". Замысел создания произведений о Ленине был продиктован для обоих художников самой действительностью. Вокруг шли уже невиданно новые, невиданно сложные социальные процессы. И на решающих рубежах истории открывалась современникам сила, ясность революционной мысли В.И.Ленина, энергия его созидательной деятельности.Афанасий Коптелов - автор нескольких романов, посвященных жизни и деятельности В.И.Ленина. Пафос романа "Точка опоры" - в изображении страстной, непримиримой борьбы Владимира Ильича Ленина за создание марксистской партии в России. Писатель с подлинно исследовательской глубиной изучил события, факты, письма, документы, связанные с биографией В.И.Ленина, его революционной деятельностью, и создал яркий образ великого вождя революции, продолжателя учения К.Маркса в новых исторических условиях. В романе убедительно и ярко показаны не только организующая роль В.И.Ленина в подготовке издания "Искры", не только его неустанные заботы о связи редакции с русским рабочим движением, но и работа Владимира Ильича над статьями для "Искры", над проектом Программы партии, над книгой "Что делать?".

Афанасий Лазаревич Коптелов , Виль Владимирович Липатов , Дмитрий Громов , Иван Чебан , Кэти Тайерс , Рустам Карапетьян

Фантастика / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза / Cтихи, поэзия / Проза / Советская классическая проза
Плаха
Плаха

Самый верный путь к творческому бессмертию – это писать sub specie mortis – с точки зрения смерти, или, что в данном случае одно и то же, с точки зрения вечности. Именно с этой позиции пишет свою прозу Чингиз Айтматов, классик русской и киргизской литературы, лауреат самых престижных премий, хотя последнее обстоятельство в глазах читателя современного, сформировавшегося уже на руинах некогда великой империи, не является столь уж важным. Но несомненно важным оказалось другое: айтматовские притчи, в которых миф переплетен с реальностью, а национальные, исторические и культурные пласты перемешаны, – приобрели сегодня новое трагическое звучание, стали еще более пронзительными. Потому что пропасть, о которой предупреждал Айтматов несколько десятилетий назад, – теперь у нас под ногами. В том числе и об этом – роман Ч. Айтматова «Плаха» (1986).«Ослепительная волчица Акбара и ее волк Ташчайнар, редкостной чистоты души Бостон, достойный воспоминаний о героях древнегреческих трагедии, и его антипод Базарбай, мятущийся Авдий, принявший крестные муки, и жертвенный младенец Кенджеш, охотники за наркотическим травяным зельем и благословенные певцы… – все предстали взору писателя и нашему взору в атмосфере высоких температур подлинного чувства».А. Золотов

Чингиз Айтматов , Чингиз Торекулович Айтматов

Проза / Советская классическая проза