На полі смиреному

Город той і справді був як фортеця, бо хто проходив повз нього, повертав незмінно голову й чудувався на розрослі плоди та овочі, особливо дивувалися на гарбузи, що валялися, як велетенські голови. Про ці голови оповідали ченці, що вони всевидющі, а ночами балакають поміж собою і поблимують вогниками, на які не варто дивитися, щоб очей не зіпсувати. Часом можна було побачити, а бувало так щоосені, коли дозрівали ті гарбузи, як сидить на одному із них худий дідок і подрімує, а над ним червонолисто палають дерева - цей дідок на велетенському плоді невеликим грибком видавався, котрий ув останньому сонці вигрівається. А що нікому не було доступу до тих плодів, починала братія пащекувати, що, певне, не тільки богові Григорій молиться - надто все велике росте в нього. Туди і стежечку осібну було протоптано, і ходив по ній тільки Григорій, а часом келійник, коли треба було щось піднести: захотів був пройти по ній і Ісакій, але той прохід надовго запам'ятався братії. Якась петля захопила його ногу і стягла так міцно, що не зміг він виплутатись, хіба що більше почав замотуватись у тенетах, які накинулися на нього, наче вужі, і обплели зув-сібіч. Тоді заборсався й закричав Ісакій, а хто бачив те дійство (передусім Єремія), не міг подивуватися, що це з Ісакієм приключилося? І справді, висів між вірьовок і тенет, як у павутинні, і вив та борсався, а знизу по стежечці неквапливо ступав головатий, худий ченчик, спокійно налягаючи на костурця. Покивував головою, і очі мав малі й щілинкуваті, здавалося, що плив він по павутині стежки до дивної розкаряченої мухи. Спостерігачам моторошно від того видива ставало; кожен подумав, що ось-ось добереться цей головач до своєї жертви, простягне палицю і бризкне з неї струмінь отрути. Тоді затерпне той, що б'ється в тенетах, і поволочить його головач по павутині стежечки до своєї оселі.

Спостерігачі побачили, що Григорій справді простяг до Ісакія палицю:

– Чого тебе занесло сюди, Ісакію? - сказав сердито. - Чи ти не знав, що тут у мене тенета?

– Я ходжу, куди хочу, - ображено закричав Ісакій. - І не бажаю, щоб мене хтось, як звіра, ловив!

– Ти, напевне, красти до мене прийшов, Ісакію, - смиренно прорік Григорій. - І за це повисиш тут два дні.

Тоді засміявся Ісакій просто в лице Григорієві.

– Гей, люди! - закричав він. - Цей скупендя, що сидить на золоті, з мене злодія робить! - Ісакій репетував так, що і в найдальшому кутку монастиря було чутно. З келій виходили ченці і спинялися на порогах своїх.

– Гляньте, людоньки, - репетував Ісакій. - Цей, що їсть шинки і гуски печені, з мене злодія зробив!

Тоді смикнув за повороз Григорій, і засичав з болю Ісакій.

– Замовч, навіжений! - їдко сказав Григорій. - Замовч, інакше я зачавлю тебе і зголошу, що це ти сам удавився.

– А чого ж ти мене злодієм славиш? - ошкірився Ісакій. - Хоч ти мене й задавиш, не дозволю себе злодієм обзивати. Знай: я по-справжньому убогий, а ти тільки вдавано.

– Може, воно й так, - мовив Григорій, говорили вони між собою тихо, щоб інші не чули. - Але присягаюся богом, не звільню тебе з тенет, доки не покаєшся за свої вразливі слова.

– Відпусти, то покаюся, - сказав Ісакій.

Григорій попустив поворози, й Ісакій упав на землю. Поодаль уже, зібралися юрбою ченці і дивилися на дійство не без задоволення: в монастирі не густо на події.

– Кланяйся мені і кайся! - прошипів Григорій. Ісакій звівся на ноги і почав розтирати руки й ноги.

– Нема через тебе чесному чоловікові проходу, - заскиглив він. - Через тебе і таких, як ти. Позаставляли тенетами всю землю і ходи, оглядайся щоступня. Скоро і небо затенетуєте…

– Кайся! - крижаним голосом наказав Григорій. Ісакій перегнувся перед ним удвоє.

– Каюся, що я образив брата Григорія, назвавши грошолюбцем і скнарою! - закричав пронизливо він. - Насправді це не так: він убогий наш брат по обителі і голий, як бубон, а щедрий, наче земля. Гей, братіє! - репетував Ісакій. - Хіба є серед вас хоч один такий, що не дізнав від брата Григорія ласки? Осьде я плодів з його саду покуштував, - він звів руки й потрусив ними. - Солодкі, братіє, плоди, наче з раю прислані. Мені б ще гарбузової кашки скуштувати, то й зовсім щасливий буду. Братіє, брат Григорій із щедрості своєї запрошує нас усіх на гарбузову кашу, хоч немає в нього меду, щоб її присолодити. Дивіться, братіє, я кланяюся братові Григорієві, бо нестяжальний, послушливий і смиренний він і має всі добродійності, які тільки на цій землі водяться!

Він знову зігнувся перед Григорієм удвоє.

– Досить! - сказав задоволено Григорій. - За труди візьми собі гарбузину.

Але Ісакій біг уже від нього геть. Біг і озирався.

– Це брехня, братіє, що він на скрині золота сидить, - кричав він, - і щодня те золото перераховує! Це брехня, що він шинки і гусей печених тайкома їсть і наситити себе не може. Брехня і те, братіє, що в нього серце кам'яне і що будь-кого, хто на шляху йому стане, замордувати він легко може. Брехня то, братіє, велика брехня!

Він спинився на стежці, звів угору руки, ніби летіти збирався, і завмер отак, наче силою якою битий.