На землі кленового листу

Про інформаційний бум, ядерного монстра, іміграційну навалу, класичну музику і розрив з імперськими традиціями дипломатії

20 вересня провів переговори з англійським послом, 22 вересня — з італійським. В обох зустрічах докладно обговорив геополітичні обставини в світі й особливо в Європі після дезінтеграції СРСР і створення нових незалежних держав.

Коротко виклав своє розуміння історичного розвитку людства як складного процесу послідовного розвитку засобів виробництва, постійного розширення свободи людини, ускладнення структури суспільств через створення різноманітних об’єднань громадян як організаційних форм реалізації індивідуальних цілей, зв’язок переорієнтації ідейної спрямованості суспільств на внутрішній розвиток з одвічним прагненням народу до створення великих держав га імперій. Розвиток людства, що має місце в період після Другої світової війни, особливо з 70-х років — це якісно новий період в його історії: нагромадження й поширення інформації пішло такими швидкими темпами, що кожне наступне десятиріччя людство здобуває стільки нових знань, скільки було накопичено за всю попередню історію. Знання набувають найбільшої цінності. Якщо в попередні епохи війна була способом захистити народ і сприяти зростанню національного багатства, то величезне збільшення обсягу людських знань і науково-технічна революція переорієнтовують взаємини між націями з війни на економічне змагання. Це означає, що в історії людства період імперій закінчується.

З огляду на таку закономірність розвитку політика західних держав щодо Росії і нових держав нелогічна: Захід допомагає Росії і не допомагає Україні та іншим новим державам. Історія прирекла Російську імперію до загибелі, відбулася перша стадія її дезінтеграції, а Захід не сприяє доведенню цього процесу до його логічного кінця — розвалу Російської Федерації і утворення десятків нових незалежних держав, — а допомагає Росії. Ця допомога не врятує міні-імперію, але уповільнить розпад і продовжить страждання поневолених народів.

Не Москві слід би допомагати, а Україні, Татарстану, Мордві, Башкортостану, Чувашії, Чечні.

— Я знаю ваш життєпис, — сказав італійський посол, — і розумію ваші почуття. І все-таки погляньте, що виходить: ви пропонуєте тиснути на ядерну державу, не припускаючи, що вона спроможна застосувати цю зброю, а ми, не побувавши в її тюрмах, припускаємо, що вона може розпочати ядерну війну. Виходить, що ви бачите в Росії більше людяності, ніж ми.

— Гадаю, тут має місце інше. Ядерну зброю можна застосувати до конкретного ворога. Її не можна застосувати до анти комуністі в Італії, націоналістів України чи так званих реваншистів Німеччини. Допомога західних держав Україні не може спровокувати ядерної атаки супроти якоїсь країни Заходу. Припинення допомоги уряду Єльцина також не буде підставою для ядерного удару. Допомога приволзьким, кавказьким народам десятками різних каналів і в різних формах не спровокує ядерної війни. Одне слово, активна багатогранна праця на прискорення дезінтеграції імперії і зміцнення нових держав абсолютно не збільшує ризику ядерної війни поміж Росією і Заходом.

На це обидва більш-менш однаково відповіли в тому дусі, що перед їхніми країнами інші завдання. Вони раді, що Радянський Союз розпався і зникла загроза його нападу. Тепер вони спокійніше можуть зайнятися своїми проблемами, а саме: підвищенням конкурентоспроможності своїх товарів на світовому ринку, зниженням безробіття тощо. Їхню увагу починає привертати проблема захисту своїх країн від емігрантів з Південно-Східної Азії та з пострадянської території. Першими цю навалу зупинили німці, запровадивши 1992 року жорсткий контроль в’їзду чужинців до Німеччини.

За німцями пішли французи. Тепер і в їхніх урядах обдумують способи захисту від напливу емігрантів.

Справді, кому потрібна галайстра, що відмовилася від своєї батьківщини і ладна їхати будь-куди, аби дістати шматок хліба, чарку вина та цигарку. Це та наволоч, яка, приїхавши до чужої країни, породжує сотні нових складних проблем, що їх годі й розв’язати. Вони посилаються на загальну декларацію прав людини, вивчили адреси міжнародних організацій у захисті прав людини і нічого не хочуть знати про почуття місцевого європейського населення, яке невтомною працею й ощадливістю впродовж століть ішло до нинішнього розквіту й достатку. І та галайстра не просить скромно допомогти — вона вимагає поділитися з нею національним надбанням!..

* * *

23 вересня відбувся вечір української класичної музики. З Києва прибули відомі співаки й музиканти: композитор Микола Скорик, баритон Валерій Бурмистер, скрипаль Богдан Каськів, віолончеліст Юрій Ланюк і пані Анна Климашівська.

Посольство запросило на концерт оттавських дипломатів, прийшло багато українців та інших оттавських шанувальників музики.