Наближення. Наркотики і сп'яніння

Симпозіон був присвячений одному з мексиканських грибів-провісників, «Champignons hallucinogènes divinatoires», давно відомих у Європі, щоправда, лише теоретично й езотерично. Вже у невичерпному кодексі Бернардіно де Сааґуна є малюнок цього виду: група грибів, над якою ширяє людиноптах із гострим дзьобом. Невдовзі після Конкісти почалися перші процеси проти осіб, які провіщали майбутнє, входячи в транс за допомогою грибів. Це розглядалося як «chose diabolique[541]».

Наука зацікавилася грибами лише після подорожі подружжя Вассон, яке в супроводі команди етнологів, хіміків та фотографів відвідувало віддалені гірські села в Мексиці, де ще зберігся відповідний культ. Учасники експедиції долучалися до ритуалів тубільців. Перший репортаж про експедицію був опублікований 1957 року в журналі «Life». У 1958 році за ним послідувала ґрунтовна, широко ілюстрована монографія Ейма і Вассона[542] «Les champignones hallusiongènes du Mexique[543]». Ця праця відповідала високим науковим критеріям гуманітаристики та природничих наук і навіть виходила за їхні межі. Вона поєднала в собі такі різні дисципліни, як етнологію, археологію, міфологію, історію, порівняльне мовознавство, мікологію, фармакодинаміку та фітохімію. Окрім того в ній цитувалися такі «авгури», як Вільям Блейк: «Хто не бачить в яскравішому світлі, ніж наше, тлінне око, той не бачить нічого».

Для Вассона візії «законсервовані в наших глибинах». Гриб розпалює їх. До речі, він вихваляв його за те, що цей гриб не викликав залежності — від жодного індіанця він не чув про «penchant aux Champignons[544]». Напевне, Вассони з'явилися в тих непрохідних долинах незадовго до кінця [недоторканості того світу], що настав з появою перших гелікоптерів.

Минуло небагато часу, й ці гриби потрапили під лупу доскіпливого вивчення у фірмі Сандос в Базелі — з фітохімічного боку їх досліджував Альберт Гофманн, а з фармакологічного — Геріберт Концетт, який, як мені здається, вже одержав тоді посаду професора в Інсбруку. Хай там як, а в процесі нашого листування в нас посилилося бажання провести симпозіон, до якого ми також запросили Рудольфа Ґельпке.

291

Невдовзі я вже міг почати приготування, під час яких треба було провести принаймні грубе відокремлення всього «профанного». Певна строгість приміщення тут не завадила б, адже зайві деталі тільки збивають із пантелику. Язді[545], один із персів, яких перекладав та часто цитував Ґельпке, у своєму трактаті про мистецтво куріння опію дає з цього приводу точні вказівки. Слід уникати куріння на вітряних, у брудних або темних місцях, у товаристві огудника, чужинця, некурця. Також вважається небажаним курити на самоті, адже тоді слід боятися з'яви демонів. Ідеальним вважається невелике й закрите коло друзів. Сьогодні ще можна додати, що слід підібрати таке приміщення, куди по можливості не проникатиме шум моторів. Це стає дедалі складнішим.

Диван і комфортний фотель у кімнаті вже були; я потурбувався про ковдри й підставки для ніг, а також про зручний та водночас екзотичний одяг — дістав, зокрема, джелабу[546], яку недавно привіз із Єгипту. Напередодні я натопив велику кахельну пічку. Вона пожирала неймовірну кількість дров, але в Штауффенберзькому лісі їх було аж задосить. Зате потім тривалий час пічка зберігала тепло, тож не потрібно було постійно підкладати дрова у вогонь. Пічка стоїть у кімнаті на першому поверсі, там, де гестапо зберігало папки з документами, які після замаху на Гітлера були конфісковані. На дверях іще досі є сліди від опечатування.

Недавно я ще раз одружився. Тож Телятко[547] відзначало тут свій новий статус; із прибуттям гостей перший поверх мав стати для інших табу. Нагорі була підготовлена «театральна вечеря», залишилося тільки вибрати платівку для програвача, зачинити кішку, відімкнути телефон та побутові машини й загалом, наскільки то було можливо, подбати про те, щоб не виникло жодних завад.

Але, як я вже казав, такі речі дедалі складніше організовувати. Настирна монотонність моторів є смертельним ворогом будь-якого вищого сприйняття. Тут воля виступає проти уяви. За останні двадцять років, поки я живу на селі, ці звуки посилилися й помножилися, і не лише внаслідок інтенсивного дорожнього руху й літаків, що пролітають над головою, але також через автомати, які працюють на вулиці і в будинках. Акустична тканина змінилася — зменшується частка людей і тварин, все менше чути дзвони. Зміни проникають углиб; я бачу, як від звуку реактивного літака риби в садовому ставку збираються докупи й залягають на ґрунт.

292

Отже, вчотирьох ми сиділи за столом, на якому стояла скляна посудина з дивовижними грибами. Гриби були розмочені; кожен узяв по два чи три й почав їх жувати. Гриби були жорсткими, мали терпкий, запліснявілий присмак.