Листи, хоч і не були написані рідною мовою, мали афористичну стислість. «До Нового року я хоч і склав для вас одного листа, але, як і більшість розчерків мого пера, він зник у сміттєвому відрі. Отже, сьогодні геть від Фауста. Минулого літа у Вільфлінґені Ви сказали: «Історично Європа мертва». Історія світу — то перейми народження жіночого принципу. Досі людство ходить ще на чотирьох. Вольфскель[524]
: «Кров сімені, отрута духу». Убивство квіткових дітей[525] у Нью-Йорку я сприймаю як Менетекель[526]. «Психоделічний» — це звучить ніби якийсь фармацевтичний препарат. Слово походить від гуру американської релігіїІ так цілими сторінками. Текст розпадається на асоціації. Таким чином розважаються і знаходять порозуміння, коли вже дещо випили. Ґідо чудово майстрував з дерева, він робив столи й вирізав сандалі, які цінували навіть сноби. Та як тільки ґешефт почав розвиватися, він уже не мав від нього жодного задоволення. Мені здається, що він був у якомусь притулку, перш ніж прийшов до амстердамських «підпільників». Хто там ще не зруйнував себе, мусить мати «добрий кендюх», як то кажуть у Швабії.
Можливо, ця форма екзистенції набуде поширення. У суспільстві все більше буде людей, позбавлених не лише батька, але й обох батьків. Держава, цей «тисячолусковий дракон», перетвориться в педагогічного велетня, який, немов за помахом чарівної палички, створюватиме все нові школи, що все менше відрізнятимуться від фабрик. Експлуатація зміщується, стає інтенсивнішою; так само, як раніше м'язова сила, тепер монополізується мозок.
Чи буде таким чином еволюція доведена до кінця й чи виллється сам процес у стабільний порядок? На це запитання Ніцше давав негативну відповідь, натомість Гакслі та Орвелл стверджували, що все саме так і буде, проте в песимістичному ключі. Візія Гакслі в останні роки життя знову повернулася до блиску й злиднів останньої людини — до ідеалу «надто багатьох», як казав Ніцше.
Посилюватиметься не лише вавилонська розбудова педагогічного автоматизму та автоматичної педагогіки, але й глухий невпокій тих, кого все це заторкне. Щойно розгорнеш газету, як натрапляєш на його сліди.
Ця гра народилася не сьогодні, адже віддавна дух часу вихваляв із великої ярмаркової буди свої спеціальні номери — то як фокусник, то як барахольник, а невдовзі як зубодер. Якщо хтось два чи три рази заплатив за вхід, де з нього знімали не лише останню сорочку, але й просили продати душу, то вражений вірянин обертався на нахабного кредитора, який уже сам підіймався на трибуну. Сцена стає ще вбогішою:
Коли пустеля збільшується, вона вкривається кістьми, ребрами, цілими скелетами; це також лише гра, яка повторюється. Переходи вже нічого не вимагають. Аби вивчати ці процеси, треба шукати підказки якщо не у міфології, то в палеонтології.
Таким чином, «Ґоденгольм» був для мене не лише суцільним монологом. Він привів до мене декількох осіб, які зналися на межових станах, але не мали якоїсь програми дій.
«Притулки» — це один із евфемізмів, який виникає тоді, коли втрачаєш батьківщину. Вони, як відомо, випускають великий відсоток кримінальних злочинців, проституток, психопатів усіх видів. Це тіні пристрасті, яка не може бути втамованою. Дерев'яна квочка, хай би як майстерно її зробили, не потрібна курчатам.
Ґідо крім Ї-Цзін завжди мав із собою деякі заспокійливі речі — жменьку