Наближення. Наркотики і сп'яніння

Постановка «Весілля Фіґаро» позначає один Маленький перехід. Починає розвиватися новий суспільний стан, суспільство набуває нової форми. Тобто, по суті, воно залишається тим самим; зміни, хоча й великі та болісні, розгортаються в системі. У цьому сенсі кожен перехід є зміною, яка відбувається в самій історії; так само це стосується Французької революції, як і будь-якої іншої.

Звісно, ніколи не бракувало мислителів, які хотіли бачити в історії щось інше, особливо в апокаліптичні часи. Коли Юнґ-Штіллінґ[417] робить припущення про те, що національна кокарда є «оком звіра», яке виринає з глибин, то це відповідає його метафізичній потребі, що, як і в його описі духовного царства, легко веде до хибних висновків. Для історика такі аспекти є зайвими, навіть шкідливими. Історик найкраще працює, коли, як то кажуть, швець знає своє шевство, а до кравецтва не мішається. Історик не є ні провидцем, ні звіздарем, ні пророком. У цьому плані Шпенґлер належить до іншого цеху, хоча його поява якраз на цьому повороті є невипадковою. Поле історика залишається обмеженим часом і Малими переходами. Його полем є час. Усе, що виходить за межі, зокрема в метафізичні та теологічні спекуляції, може скорше зашкодити його праці. Ніцше може ходити в школу до Буркгардта, але не навпаки.

205

З другого боку, можна помітити, що ми вийшли за рамки того, що Геродот називав «історією». Таким чином, ми не можемо продовжити оцінку становища в межах традиційного образу історії. Ми також більше не можемо покладатися на засоби й форми, в істинності яких протягом тисячоліть не виникало жодного сумніву. Те, що війна, кордони, власність, матерія стають розпливчастими, те, що батьківська влада слабне, — у всьому цьому є взаємозв’язок, який уже не можна назвати «історичним» у звичному сенсі цього слова. Щось нове відбувається в межах та за межами історії. Потріскування не стосується будинку, який потребує ремонту, не стосується й пожежі чи навіть великого пожарища, який уже так часто переживали народи. В цьому має критися щось інше, ніж вогонь, який можна було використовувати або гасити класичним способом.

206

Треба уникати однієї помилки — а саме, ніби через символічне зображення можна змінити плин речей. Катастрофа «Титаніка» аж до назви та численних деталей створює відповідність, образ, символ певного технічного та соціального-економічного стану. Щось подібне відбувається і з великими судовими справами — справою Дрейфуса, процесом про намисто королеви, справою гауптмана з Кепеніка[418]. Все це символи, моделі, квінтесенція. Вони можуть унаочнювати, навіть прискорювати, але тільки в межах системи та її необхідності. Якби вони не відбулися, то необхідне все одно настало б. Це образи, які можуть притягувати до себе наслідки, але меншою мірою як причини, а радше як провокування дії. Тим часом створюється враження, що Кліо оперує вивертами фокусників. Так, королева не має нічого спільного із самою аферою про намисто, яка серйозно ускладнює їй життя. Та й пожежа райхстагу є сумнівною справою. Повінь приходить з ознаками бурі, але і без них. Астролог обмежується символом, який поєднує подію з якимось сузір’ям. Це образи для розглядання, а не для волі, це витвори мистецтва.

Астральна субстанція є в речах, навіть коли ієрархія прихована. Вона є у Божому ягняті, хліві та яслах; і саме через це зірка є чимось більшим, ніж вказівником напрямку. Вона діє за необхідності; чи побачать її, то залежить від випадку, від руху хмар.

У цьому сенсі космічна подорож може примножити знання, але тільки в тих межах, яку надає Земля у своїх сублімаціях.

207

Оскільки історія має правила, можуть існувати факти, які до неї не пасують. Наприклад, як то оповідає Біблія, коли цар з'являється на мурі у місті, охопленому смертельною небезпекою, та вбиває свого сина, від чого обложники відступають, то це хоч і мало відбуватися в часи Геродота, але воно не пасує до системи. Навіть в цьому аспекті Старий Заповіт є справжньою скарбницею. Ґолдберґ[419] подає дивовижні речі у своїй «Критиці юдейського віровчення».

За певних обставин таку подію можна вписати в хронологію. Проте сама хронологія належить до найгрубіших історичних інструментів. «Кам'яна доба» у віддалених місцях сягає аж до нашого століття, і навіть у не таких віддалених — за своєю духовністю.

208

Як в історії криються невідповідні їй сюжети, так само й у мистецтві є сюжети, які не мають нічого спільного із закономірностями ні історії, ні мистецтва, а можливо, навіть шкодять обом.