НАРИС ІСТОРІЇ ОУН (Перший том: 1920-1939)

„У 1925-26 роках велике захоплення та симпатії викликала серед цілого українського громадянства (на Наддніпрянщині) УВО за свою революційну діяльність проти ляцької окупації. Пізніше дається завважити повний заколот у публічній опінії невірними поголосками, мовляв, полковник Коновалець веде виключно протипольську акцію, і що УВО цілком погоджується з большевицьким станом посідання в Україні. Ці провокативні вістки поширювали уенерівці, що верталися до краю. Зворот приходить в рр. 1928-29, коли то УВО й ОУН скоординували всю свою революційну працю проти всіх окупантів України.

„Політичні впливи деяких старих українських груп цілком впали і нині політика УНР всюди зустрічається з негодуванням через свою польонофільську, запроданську орієнтацію. Це саме стосується і до соціялістичних чи демократичних українських партій, включаючи до цього ще й групу гетьмана Скоропадського; всі вони в очах українського громадянства втратили давній авторитетний престиж кермуючих груп чи політичних органів, їх дотеперішня діяльність чи невміле кермування молодою Українською Державою, що спричинило її падіння, відібрали решту колишнього довір'я до них серед мас.

„Державницьке відродження розраховується тільки на власні сили, що оформить та розвине в усій їхній повноті Українська Національна Революція ... Тому великі надії покладається на український націоналізм, як силу, що в нас її ще не було, і як на таку, що єдина може завдати остаточний кінець большевицькому наїздові на Україну. Большевики самі лякають усіх усюди українським націоналізмом, головно молодь, на кожному кроці пригадуючи „ката пролетаріяту” – полк. Коновальця”.

РОЗСТРІЛИ Й ЗАСЛАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

11 грудня 1934 року київський большевицький щоденник „Вісті” подав таке повідомлення:

„Справи заарештованих останнім часом білоґвардійців щодо обвинувачення їх у підготовці терористичних актів проти працівників радянської влади в Українській Соціялістичні Радянській Республиці – передані 10 грудня 1934 р. на розгляд військової колеґії Найвищого Суду Союзу РСР”. Як обвинувачених, що їх передано судові, подано:

1. Антін В. Крушельницький, 2. Юліян А. Бачинський, 3. Іван А. Крушельницький, 4. Тарас А. Крушельницький, 5. Роман Ф. Сказинський, 6. М. М. Лебединець, 7. Р. І. Шевченко, 8. А. Ю. Карабут, 9. П. І. Сидорів, 10. В. А. Мисик, 11. В. І. Левицький, 12. А. І. Скрипка-Козловський, 13. Григорій М. Косинка-Стрілець, 14. Д. Н. Фальківський, 15. М. Г. Оксамит, 16. А. Г. Щербина, 17. І. П. Терещенко, 18. Кость С. Буревій, 19. Л. В. Ковальов, 20. Петро Ф. Дідушок-Гельмер, 21. О. Т. Близько, 22. Є. К. Дмитріїв, 23. А. А. Богданович, 24. П. І. Бутузов, 25. І. М. Бутузов, 26. В. А. П'ятниця, 27. Я. П. Блаченко, 28. Г. К. Ступін, 29. Д. І. Полевий, 30. І. А. Хоптяр, 31. П. Н. Борецький, 32. Л. І. Лукіянів-Світозарів, 33. К. І. Півненко, 34. Г. Н. Проценко, 35. С. Я. Матьяш, 36. А. К. Лященко, 37. А. І. Финицький.

А вже 16 грудня 1934 року львівський часопис „Діло”, використовуючи інформації чужинецьких пресових аґенцій, повідомив, що головний большевицький суд під головуванням Ульриха на таємній розправі під час виїзної сесії у Києві засудив з тих 37 обвинувачених 28 на кару смерти і присуд було виконано.^[119] В оголошеній большевицькою пресою постанові того суду було сказано:

„Суд встановив, що більшість обвинувачених прибула в СССР через Польщу, а частина через Румунію, маючи завдання вчинити на території УССР ряд терористичних актів. При затриманні їх у більшості обвинувачених забрано револьвери і ручні ґранати”.^[120]

Ліквідація згаданих письменників відбулася в той час, коли по всьому СССР пройшла хвиля масових ув'язнень і розстрілів у зв'язку з убиттям Кірова в Ленінграді 1 грудня 1934 року. І в цитованому нами офіційному повідомленні в київських „Вістях” про суд над 37 українцями пов'язувалося їхню справу зі справою репресій проти „співвинних в убивстві Кірова”. Але Постишев, згадуючи окремо про цю групу українських підсудних, подав, що наприклад, О. Близько під час слідства й на суді признався:

„З кінця 1929 року я входив до складу фашистівської української націоналістичної організації, куди я був залучений письменником Ґеом Шкурупієм. Я цілком поділяв усі терористичні постанови й фашистську плятформу нашої націоналістичної організації.^[121]

Вслід за тими розстрілами пішли масові засуди на довгорічне ув'язнення в сибірських концентраційних таборах, куди попали, між безліччю інших, такі відомі українські письменники: Микола Куліш, Яловий, Зеров, Досвітній, Вражливий, Йогансен, Епік, Слісаренко, Коцюба, і Калянник, Драй-Хмара, Филипович, Підмогильний, Антоненко-Давидович, Плужник, Філянський, Савченко, Л. Могилянська, Зінаїда Тулуб, Б. Тенета, Валеріян і Клим Поліщуки, Семенко, Бузько, Дм. Загул, Пилипенко, А. Панів, М. Дукин, В. Штангей.^[122]

ТРЕТЯ ХВИЛЯ АРЕШТІВ