НАРИС ІСТОРІЇ ОУН (Перший том: 1920-1939)

Дня 31 липня 1931 року перемиська бойова п'ятка ОУН виконала успішний напад на пильно оберіганий поліцією поштовий віз у лісі під Бірчою біля Перемишля. Бойовики перестріли поштовий амбулянс, який віз гроші з Перемишля до Бірчі, в ліску недалеко містечка, тому що візник намагався втекти, бойовики покористувалися зброєю і від пострілів згинув конвоїр, поліціянт Ґібінські, а візник Ян Секела був поранений. Бойовики забрали частину грошей і втекли. На місце випадку виїхали з Перемишля староста, повітовий комендант поліції й начальник слідчого відділу, а в усьому терені перемиського й добромильського повітів влаштовано поліційні погоні за виконавцями нападу. У висліді цього поліції пощастило спіймати одного учасника нападу Василя Цебиняка. Він признався до співучасти в нападі і 15 жовтня 1932 р. був засуджений на кару 18 років тюрми. Інших чотирьох учасників нападу не спіймано, ані не виявлено в ході слідства. Щойно чотири роки пізніше на підставі „архіву Сеника” стверджено, що три учасники того нападу – Володимир Терешко й Осип та Роман Куцаки – втекли після виконання нападу до Чехо-Словаччини.

Напад на поштовий віз під Печеніжином

У той самий день, що під Бірчою, подібний напад відбувся під Печеніжином біля Коломиї. Його виконала коломийська боївка ОУН. І в цьому випадку нападені намагалися втекти, у висліді чого від куль бойовиків загинув конвойний поліціянт, а візник був поранений. Так само, як при нападі під Бірчою, поліції не вдалося спіймати бойовиків. Вони поспішним маршем – 110 кілометрів за 40 годин – віддалилися від місця нападу і дійшли до околиць Микуличина, а звідтіля непомітно перейшли через гору Кукул і добилися на Чехо-Словацьку територію. Слідство устійнило, що вони йшли не дорогами, а стежками, користуючись мапами і, мабуть, якимось провідником, котрий добре знав околиці карпатських гір.

У Чехо-Словаччині чеська поліція арештувала була кілька підозрілих для неї осіб, але коли стало відомим, що йде про політичну справу, відмовилася видати їх польській поліції. Троє з них, про яких під час допитів чеської поліції стало відомо, що вони були учасниками нападу під Печеніжином, – Микола Митлюк, Колитко і Кукурба-Барицький, — виїхали з Чехо-Словаччини до Німеччини, а звідтіля до Манджурії. Інших учасників та організаторів того нападу польська поліція не могла знайти.

Напад на „Банк Людови” в Бориславі

Третій з черги напад у віддаленій підгірській області успішно виконала того самого дня дрогобицька боївка ОУН на польський „Банк Людови” в Бориславі. Напад був виконаний 31 липня 1931 р. о 2-ій годині пополудні. Двоє бойовиків залишилося біля входу на стійці, а троє ввійшло до приміщення банку, стероризували урядовців, забрали понад 20.000 польських злотих готівкою і векслями й безслідно зникли. І в цьому випадку поліції не пощастило виявити виконавців нападу. У ході слідства, при допитах з побоями, до участи в нападі признався звичайний злочинець Юзеф Пісняк і тому преса подала була, що нападу не зробили члени ОУН.^[156] Одначе, дальше слідство виявило, що Пісняк не був причетний до нападу. П'ять років пізніше польські судові чинники, вираховуючи в акті оскарження на Варшавському процесі напади членів ОУН, визнали, що й напад на банк у Бориславі був актом Організації. Все таки й тоді вони не вміли назвати його виконавців.^[157] І тільки виявлення бойовиків Біласа й Данилишина при нападі на пошту в Городку Ягайлонському давало польській поліції нагоду вказувати на них як на двох бойовиків виявленої бойової п'ятки.

Напад на пошту у Трускавці

Згадана бойова п'ятка Дрогобиччини виконала напад на поштовий уряд у Трускавці 8 серпня 1931 року, о другій годині після обіду. Бойовики стероризували револьверами не лише всю обслугу пошти, а й кількох польських старшин, які випадково були в той час у поштовому приміщенні, забрали більшу кількість грошей і зникли без сліду. Поліційна погоня та слідство не дали жодних позитивних наслідків: польська поліція не змогла виявити ні виконавців нападу, ні його організаторів.

Щойно в 1933 році, на підставі інформацій своїх провокаторів, Романа Барановського і Миколи Мотики, поліція сконструювала версію, що описаний напад виконали бойовики: Білас, Данилишин, Михайло Гнатів (який тим часом утік за кордон) і „ще дехто”, за співучастю Петра Лоцуняка, Михайла Лабавки, Миколи Ільківа й Мирослава Петрова. Дня 16 жовтня 1933 року польський суд у Самборі засудив за те Лоцуняка, Лабавку й Ільківа на кару по 8 років тюрми, а Петрова на кару 4 роки тюрми.

Вбивство поліційного аґента Букси

Черговим вдалим і невиявленим поліцією актом тієї ж п'ятки було застрілення таємного поліційного аґента Якуба Букси. Цей аґент займався виявленням нападів на пошту в Трускавці та на „Банк Людови” в Бориславі і, здавалося, що він попадає на правильні сліди. Тому вирішено негайно ліквідувати його, поки він завдасть Організації шкоди. Буксу застрілено 24 серпня 1931 року опівночі, коли він повертався додому з приміщення команди поліції. Він дістав кулю в голову й зразу згинув.