НАРИС ІСТОРІЇ ОУН (Перший том: 1920-1939)

Український університет в підпіллі

У формуванні політичної думки студентство відігравало завжди важливу ролю. Так само і в формуванні української націоналістичної ідеології та українського націоналістичного руху важливу ролю відігравало студентство.

У вир політичної боротьби за українські національні інтереси втягнула українське студентство вже сама політична ситуація, створена на західньоукраїнських землях польськими окупантами.

Боротьба за український університет у Львові почалась іще за часів австрійської окупації Галичини і вже тоді вона скеровувалась проти поляків. Під тиском українських вимог, австрійська влада поступалася крок за кроком, погоджуючись на щораз більшу розбудову українського шкільництва, з високими школами включно.

Протиставилися тому вперто й злобно поляки. Запроваджений поляками піляхетсько-панщизняний лад, що його застала Австрія при забранні Галичини в 1772 р., поміг полякам закріпити за собою політичні впливи на західньоукраїнських землях, так що й під австрійською окупацією польська меншість панувала над великою більшістю українських автохтонів.

Свої політичні впливи в австрійській державі поляки використовували насамперед для того, щоб не допустити до вирощування нової української інтеліґенції як провідної сили національного відродження галицьких українців. Заснований у 1784 р. австрійським цісарем Йосифом II університет у Львові проіснував до 1805 р. і був опісля відновлений цісарем Францом І в 1817 р. Польська інтеліґентська верхівка захопила керівництво університету в свої руки. Всіма можливими засобами, законно й беззаконно, поляки протиставилися допущенню в університет української мови, як викладової, а так само не допускали на українські катедри українських професорів. Університет – це святиня науки, але університет в українському Львові став, з вини поляків, тереном завзятої політичної боротьби українського студентства проти польських оборонців безпросвітности. Боротьба ця була окроплена й освячена кров'ю українських студентів.

По окупації Західньої України в 1919 р., поляки завершили свій „наступ темряви” проти українського високого шкільництва повним спольщенням львівського університету. Вони зліквідували всі українські катедри, що існували на цьому університеті за Австрії, та розпорядили, що на університеті можуть студіювати тільки громадяни польської держави, які відбули військову службу в польській армії.

З уваги на такий стан українці ухвалили закласти у Львові свій приватний університет. Реалізацію цього задуму перебрало на себе Наукове Товариство ім. Шевченка у Львові, членами якого, як неофіційної української Академії наук, зорганізованої на західньоукраїнський лад були не тільки українські, але й визначні західньоевропейські вчені. Управа НТШ проголосила 20-го вересня 1919 р. вписи до цього приватного українського університету, повідомивши водночас польську владу про його відкриття. Але уряд відновленої польської держави 20-століття пішов слідами середньовічних ворогів поступу й науки та заборонив відкрити приватний український університет.

Не добившись урядового дозволу, українці вирішили втримувати тайний український університет у Львові. На спробу проводити університетські виклади явно, не чекаючи на офіційний дозвіл, польська влада відповіла висилкою військових і поліційних відділів, що оточили будинок викладів та заарештували професорів і студентів. Таємні виклади університетських курсів почалися восени 1919 р. і проіснували до липня 1920 р., а тоді переорганізовано курси на зразок західньоевропейських університетів.

Український тайний університет у Львові мав три факультети: філософічний, правничий та медичний, а згодом ще й четвертий – технічний, разом 54 катедри, на яких у 1921/22 академічному році студіювало 1.258 студентів. Правничий і філософічний факультети мали всі чотири роки викладів, а медичний і політехніка – тільки два перші, так, що студенти цих двох останніх відділів мусіли закінчувати свої студії за кордоном. Як показала практика, всі закордонні університети визнали український тайний університет рівнорядним із західноевропейськими високими школами та без застережень зараховували студентам роки викладів, прослухані в українському університеті. Першим ректором тайного українського університету став проф. д-р Василь Щурат, а опісля цей пост зайняв проф. д-р Маріян Панчишин. Виклади відбувалися таємно в приміщеннях різних українських інституцій у Львові, а часом навіть у приватних помешканнях професорів.