НАРИС ІСТОРІЇ ОУН (Перший том: 1920-1939)

Боротьба проти москвофільства творила у той час на Закарпатті особливо важливий відтинок національного відродження тієї вітки українського народу. Бо москвофіли, спираючись на політичну й фінансову підтримку чехів, мадярів, а навіть поляків, баламутили українське населення Закарпаття та ставили різні перешкоди в освідомлювальній праці українських патріотів, не гребуючи навіть доносами до чеської влади, яка цих патріотів виселювала з території Закарпаття.

Чеський уряд явно підтримував москвофілів, бо лякався, що зростання національної свідомосте українського населення неминуче доведе до відірвання Закарпаття й приєднання його, за найближчої нагоди, до інших земель України. Тому ОУН вирішила запротестувати проти киринницької роботи москвофільства таким способом, що протест привернув на себе загальну увагу.^[336]

Тим протестом був револьверовий замах Федора Тацинця^[337] на одного із чолових москвофільських діячів – Євгена Сабо. Тацинець виконав замах 1 червня 1930 року в Ужгороді, коли москвофіли відбували свій „День русской культуры”, який повинен був задемонструвати „русскість” Карпатської України.

Федір Тацинець вистрілив до Сабо в ту хвилину, коли той виходив із залі імпрези. Атентатника спіймано й заарештовано; під час слідства і на процесі він заявив, що його вчинок був протестом українського населення проти киринницької роботи москвофілів; він плянував застрелити головного вожака москвофілів, або москвофільського делеґата з Галичини, але що їх не було на імпрезі, то він обрав іншого представника москвофілів – Сабо. Одначе, постріл схибив і Сабо не був поранений.

Разом із Тацинцем чеська поліція заарештувала й співучасників замаху – студентів Миколу Байду, Володимира Федорчука й дружину адвоката д-ра Новаківського. Розправа відбулася перед судом присяглих у листопаді 1930 року; Стефанію Новаківську засуджено на 5 років ув'язнення, а Ф. Тацинця на один рік. Інших арештованих звільнено, бо всю вину за підготовку атентату й за доставлення Тацинцеві револьвера взяла на себе пані Стефанія Новаківська.

Постріл молодого українського студента, скерований в одного з проводирів москвофільства на Закарпатті, та судовий процес, під час якого Тацинець і Стефанія Новаківська з'ясували причини й характер того вчинку, що голосним відгомоном відбився серед українського населення Закарпаття. Українська молодь отряслася з байдужности й жвавіше взялася до праці над піднесенням національної свідомости. Жвавіше теж попливла праця молодечих організацій, які на своєму другому З'їзді Народовецької Молоді Закарпаття, що відбувся в липні 1934 року в Мукачеві, всупереч забороні чеського міністерства, розгорнули синьо-жовтий прапор і під ним відбули свою маніфестацію. Пожвавилася праця і в „Просвітах”, що послідовно почали здобувати село за селом, проганяючи з них москвофільські товариства ім. Качковського.

Одначе, вся ця праця залишилася в рамках леґалізму. ОУН намагалася впливати на неї тільки в ідейно-політичному напрямі, спрямовуючи відродження Закарпаття на шлях українського націоналізму, на шлях самостійницького й соборницького змагання до відновлення Української Держави. Жодної політично-бойової акції на терені Закарпаття ОУН і далі не розгортала й не намагалася організувати, а тільки перейняла на себе ролю передовика в процесі національного відродження на всіх ділянках життя.

Ступневий розпад Чехо-Словаччини

Потрясення, що його зазнавала Чехо-Словацька Республіка у висліді постанов мюнхенської конференції про віддачу Судетів Німеччині, закарпатські українці використали для того, щоб разом із словаками поставити чехам рішучу вимогу про негайну перебудову республіки на засаді справжнього визнання найширшої автономії для Закарпаття і Словаччини. Чехи вперто відмовлялися визнати ті вимоги і щойно після резиґнації Е. Бенеша з посту президента Чехо-Словаччини прем'єр ген. Сірови погодився визнати автономію для Закарпаття і Словаччини. Але, пробуючи зупинити реалізацію й тієї згоди, Сірови намагався викликати між закарпатськими українцями внутрішній фермент, уперто домагаючися, щоб на керівні посади в уряді автономного Закарпаття були призначені обидва провідники мадярської партії „карпаторосів”: Андрій Бродій і Степан Фенцик. Дня 11 жовтня 1938 року Сірови затвердив перший уряд автономної, зфедерованої з Чехією і Словаччиною, Карпато-руської Держави в такому складі: Андрій Бродій – прем'єр, Юліян Ревай, д-р Едмунд Бачинський і д-р Степан Фенцик – заступники, о. д-р Авґустин Волошин і д-р Пєшак – державні секретарі.