НАРИС ІСТОРІЇ ОУН (Перший том: 1920-1939)

Вечором 20 березня 1939 року, коли Конґрес вже закінчився, поліція панцерними автами оточила будинок, в якому зібралися студенти. Сотня озброєних поліціянтів увірвалася до залі нарад і під загрозою зброї звеліла всім учасникам піднести руки вгору й стати обличчям до стіни. Брутально б'ючи присутніх студентів і навіть молоденьких студенток, поліція провела докладний обшук приміщення й кожного з присутніх, а після того заарештувала всіх – приблизно 80 – учасників Конґресу й відвезла їх до поліційної, а згодом судової в'язниці, закидаючи їм підготовку протипольської революції.

Серед заарештованих тоді учасників студентського Конґресу були такі особи: Арсенич Микола, Білинський Андрій, Білинський Клявдій, Боцюрків Богдан, Боцюрків Марія, Вітошинський Борис, Вітушинський Іван, Галема Іван, Горбач Олександер, Грабець Омелян, Грималюк Василь, Ґут Роман, Дада Богдан, Дзівак Валентина, Дзівак Микола, Заблоцький Юліян, Захаревич Василь, Коваль Микола, Ковалюк Анна, Козак Ірина, Козак М., Кок Володимир, Костецький Сергій, Кравс Микола, Корилятович Надя, Кузьма Орест, Кульчицький-Дашиний Андрій; Курчаба Олександер, Левицький Володимир, Левицький Михайло, Левицький Юра, Лівчак Богдан, Логуш Омелян, Литвин, Литвинович Омелян, Любак Михайло, Матвійчук Микола, Малащук Роман, Малецьким Іван, Мацілинський Остап, Мельник Петро, Мірчук Петро, Никорак Юрко, Опарівська Ярослава, Олесницький, Ортинський Любомир, Охримович Маркіян, брати Охримовичі, Палідович Михайло, Плоскач Богдан, Прокіп Роман, Процик Нестор, Пеленський Любомир, Равлик Іван, Радзівіл Оксана, Рибчук Богдан, Рудко Василь, Самотулка Теодосій, Сабаль Іван, Семчишин Орест, Семчишин Тиміш, Сеньчук Роман, Сєрант Іван, Сіяк Оксана, Томків Богдан, Тершаковець Зенон, Трильовська Володимира, Филипчак Микола, Харкевич Мирослав, Харкевич Роман, Хомів Ярослав, Шевчик Люба”.^[345]

Крім того, наступними днями поліція арештувала ще ряд українських студентів у їхніх помешканнях, наприклад, Володимира Янева, Степана Арсенича та інших.

Проти ув'язнення учасників студентського Конґресу було поведено слідство, в ході якого звільнено понад 20 студентів. Одначе, на початку червня 1939 року українські політичні в'язні в тюрмі Бриґідки повели протестну акцію бойкоту зізнань і це перервало дальший хід слідства та звільнювання ув'язнених. Навпаки, деяких звільнених учасників Конґресу знову арештовано. У слідчій в'язниці залишилися інші учасники Конґресу СУСОП вже аж до розвалу Польщі й капітуляції Львова, точніше – до 20, зглядно 21, вересня 1939 року.^[346]

Усіх разом заарештованих, у зв'язку з тодішнім студентським Конґресом, було сто осіб. Можливо, що польську поліцію спровадив у той час Іван Сєрант, котрий, як виявилося після розвалу Польщі, був поліційним донощиком. У 1941 р. Сєрант жив на еміґрації, в Реґенсбурзі.

НОВИЙ ПРОВІД ОУН НА ЗУЗ

У лютому 1939 року, після остаточного уступлення Л. Ребета з посту Крайового провідника ОУН на ЗУЗ, керівництво перебрав Мирослав Тураш-„Грабовський”, який перед тим, від 1935 року, був провідником стрийської округи (области). Тураш-„Грабовський” вирішив повернути працю ОУН на властивий шлях революційної дії, поєднати з одній організаційній мережі ОУН т. зв. „офіційну мережу” і „неофіційне середовище” членів ОУН, а разом із тим – зайняти критичне становище до подій в колах ПУН-у і це своє становище відверто Проводові Українських Націоналістів з'ясувати.

Нову Крайову Екзекутиву ОУН на ЗУЗ М. Тураш зорганізував у такому складі: Мирослав Тураш-„Грабовський” – Крайовий провідник, Володимир Тимчій-„Лопатинський” – організаційний референт, Дмитро Грицай – референт військових справ, Володимир Гринів-„Кремінський” – його заступник, Василь Турковський – референт пропаґанди, Дмитро Мирон-„Орлик” – референт політичних справ, Ярослав Рак – його заступник, Петро Мірчук-„Залізняк” – референт ідеологічних справ, Богдан Рибчук – служба безпеки, Роман Малащук – студентський сектор.

ВІДПЛАТНІ АКЦІЇ

ОУН перейшла на західноукраїнських землях до посиленої бойової діяльности. Від осени 1938 року на ЗУЗ шалів польський терор, що подекуди нагадував „пацифікацію” 1930 року. Сконцентровані в зв'язку з подіями на Карпатській Україні польські відділи поліції й війська нападали, при нагоді леґальних українських імпрез, на українське населення й жорстоко били присутніх, а українські установи демолювали. В тій польській терористичній акції проти мирного українського населення польській поліції і солдатесці помагали польські колоністи, „стшельци” та інші місцеві польські шовіністи. Тому КЕ ОУН вирішила звернути протитерор насамперед на польську поліцію і „стшельців”.

В ході тієї відплатної акції, що відбувалася весною й літом 1939 року, з рук бойовиків ОУН згинуло кільканадцять польських поліціянтів у різних місцевостях українських земель та значна кількість польських „стшельців”. Особливо широко розгорнулася та акція ОУН в Бережанщині.