НАРИС ІСТОРІЇ ОУН (Перший том: 1920-1939)

І. Конференція Українських Націоналістів в Берліні (3-7 листопада 1927 року)

Конференція ця була названа офіціяльно І. Конференцією Українських Націоналістів, і в ній взяли участь такі особи: полк. Є. Коновалець – начальний Комендант УВО; д-р Степан Нижанківський і д-р Юліян Вассиян – представники „Групи Української Національної Молоді” (Прага); інж. Микола Сціборський і Петро Кожевників – представники „Леґії Українських Націоналістів”; Омелян Сеник і Сидір Чучман – відпоручники УВО (Берлін); Петро Сайкевич і Любомир Макарушка – делеґати Крайової Команди УВО (Львів); Осип Боднарович, Богдан Кравців і Степан Охримович – делеґати „Союзу Української Націоналістичної Молоді” (Львів); Володимир Мартинець – делегат УВО і „Групи Української Національної Молоді” (Берлін); інж. Дмитро Андрієвський (Брюссель) і Зенон Пеленський (Берлін) – редакційні співробітники „Національної Думки”.

Центральною особою, що єднала всіх у підготові, та проведенні І. Конференції, був полк. Євген Коновалець, висуваний усіма націоналістами як єдиний кандидат на провідника майбутньої Організації Українських Націоналістів.

Зараз же на самому початку Конференції проявилися дві різні .концепції щодо способу організаційного оформлення українського націоналістичного руху. Перша концепція була така: всі вже існуючі українські націоналісдичні організації мають самоліквідуватися через влиття в нову і єдину Організацію Українських Націоналістів, що її необхідно створити. Друга концепція зводилася до пропозиції об'єднати всі вже існуючі, як теж і можливі в майбутньому українські націоналістичні організації в одному координаційному центрі, на зразок уже раніше створеного „Союзу Організацій Українських Націоналістів”, залишившися об'єднаними організаціями і надалі з їхньою окремішністю та самостійністю.

Представник Крайової Команди УВО (а водночас член леґальної галицької партії УНДО) д-р Любомир Макарушка обстоював другу концепцію та висунув ще додатково вимогу, щоб до майбутнього „Об'єднання українських націоналістичних організацій” не втягати УВО і щоб головою того „Об'єднання” був хтось інший, а не комендант УВО полк. Є. Коновалець. На думку Л. Макарушки, повинні були й надалі існувати дві, одна з одною не пов'язані, організації: ідеологічно-політична організація українських націоналістів з одного боку, а з другого – підпільна, якнайбільше законспірована, військово-бойова організація УВО. Перша організація має бути оформлена як леґальна партія, під назвою Об'єднання (чи Союз) українських націоналістів, і тому її не слід організаційно пов'язувати з УВО, бо таке пов'язання автоматично спричинить реакцію з боку польської окупаційної влади на західноукраїнських землях і вона почне так само переслідувати й ідеологічно-політичну організацію українських націоналістів, як нелеґальну. З тих самих мотивів Л. Макарушка радив не вибирати на пост голови ідеологічно-політичної організації коменданта УВО, щоб і персонально не пов'язувати двох окремих і різного характеру організацій.

Проти такого ставлення справи виступили прихильники першої концепції, зокрема ж представники крайового „Союзу Української Націоналістичної Молоді” (СУНМ). Знаючи добре умови польської окупації на західньоукраїнських землях, делеґати СУНМ-у заявили, що в час ворожої окупації України зовсім не можливе леґальне існування української націоналістичної організації. Аджеж окупант ніколи не дозволить на леґальне існування такої ідеологічно-політичної організації, яка принципово відкидає кожну співпрацю з тим же окупантом, а своїм головним завданням ставить повне знищення тієї ж ворожої окупації. Українська націоналістична організація, що намагалася б залеґалізувати себе перед ворожою окупаційною владою, таким чином сама себе заперечила б.

Конференція висловилася за першою концепцією, себто за злиттям усіх українських націоналістичних організацій в одну Організацію Українських Націоналістів. Проте, з уваги на наявність двох різних концепцій щодо організаційного оформлення українського націоналістичного Руху, І. Конференція ухвалила передати цю справу на остаточне вирішення майбутньому Конґресові Українських Націоналістів. Конґрес цей, – згідно з резолюцією І. Конференції, – мав відбутися приблизно за рік, після відповідної психологічної, ідеологічно-політичної та організаційної підготовки. З цією метою І. Конференція покликала до життя Провід Українських Націоналістів (ПУН), що до часу створення єдиної Організації Українських Націоналістів мав діяти як координаційний центр усіх українських націоналістичних організацій та ще дезорганізованих окремих націоналістів.