НАРИС ІСТОРІЇ ОУН (Перший том: 1920-1939)

По виїзді Сеника пост Крайового Коменданта УВО перебрав у жовтні 1929 р. знову полк. Р. Сушко, який кілька місяців раніше вийшов зі слідчої тюрми. Справу злиття УВО-ОУН на терені Західньої України треба було починати наново, бо Сушко привернув стан з-перед свого арештування і почав відновляти сітку УВО як зовсім самостійної організації. Крім цього, у зв'язку з листопадовою демонстрацією в 1929 р., заарештовано голову Крайової Екзекутиви ОУН Богдана Кравціва, а його заступник Зенон Пеленський, який перебрав пост Крайового Провідника ОУН тільки тимчасово, розгубився і не знав, як розв'язати оту незвичайно складну проблему.

А знайти розв'язку тої проблеми вимагало само життя, бо на практиці діяльність обох організацій скрізь зазублювалася і створювала не раз аж надто незручні ситуації. І так, наприклад, полк. Р. Сушко призначив навесні 1930 р. бойовим референтом Крайової Команди УВО Зиновія Книша. Намагаючись відновити порвану арештами сітку УВО, Книш звернувся з пропозицією вступити в боївки УВО під його проводом, між іншим, до Зенона Коссака, Романа Шухевича та Степана Охримовича. В той час Роман Шухевич став членом КЕ ОУН замість заарештованого М. Колодзінського, а З. Коссак і С. Охримович теж були членами Крайової Екзекутиви ОУН. З цього титулу вони вважали себе автоматично організаційними зверхниками не лише З. Книша, а й цілої УВО на терені Західньої України.^[25]

Для обговорення всіх цих справ постановлено, з ініціятиви КЕ ОУН, відбути спільну конференцію обох організацій на ЗУЗ.

Така конференція відбулася в травні 1930 р. в підземеллях церкви св. Юра у Львові. Участь у конференції взяли: від КЕ ОУН – Б. Кравців, З. Пеленський, С. Охримович, З. Коссак, С. Ленкавський, І. Ґабрусевич і Б. Кордюк, заступник І. Ґабрусевича в підреферентурі юнацтва; від Крайової Команди УВО – Роман Сушко, Крайовий Комендант УВО, Зиновій Книш, бойовий референт, і Ярослав Барановський, зв'язковий між Начальною і Крайовою Командами УВО, а крім цього, члени Проводу ОУН інж. Микола Сціборський та д-р Юліян Вассиян, які спеціяльно для цього прибули нелеґально до Львова з Чехо-Словаччини.

Конференція почалася доповідями: Б. Кравціва – про ідеологію українського націоналізму, З. Пеленського – про сучасне політичне положення на внутрішньо-українському відтинку та в загальному в Польщі й у світі, і С. Охримовича – на організаційні теми. Дві перші доповіді мали загальний, більш теоретичний характер. Натомість суть справи, для якої скликано конференцію, обговорив ґрунтовно і відверто в своїй доповіді організаційний референт КЕ ОУН Степан Охримович.

С. Охримович розпочав із пригадки факту, що ОУН, як єдина українська націоналістична організація, постала в наслідок постанови Конґресу Українських Націоналістів, на якому були заступлені всі діючі в Краю і на чужині українські націоналістичні організації. Консеквенцією тієї постанови на практиці мусить бути самоліквідація і влиття в єдину ОУН усіх до того часу окремо діючих українських націоналістичних організацій, отже й УВО. ОУН є ідеологічно-політичною і революційно-бойовою організацією, що охоплює всі ділянки життя і боротьби, а тому поруч ОУН не може існувати ще якась інша українська націоналістична організація, з якою ОУН ділилася б роботою за ділянками, бо це практично не упрощувало б, а тільки утруднювало б працю.

В дискусії, що розвинулася після доповідей, становище С. Охримовича гаряче підтримали З. Коссак та інші члени КЕ ОУН. Зенон Коссак вимагав, щоб УВО спеціяльним комунікатом негайно повідомила українське громадянство про свою самоліквідацію, як окремої організації, та про своє цілковите влиття в новостворену ОУН, як теж, щоб УВО на ділі влилася повністю зі своїми кадрами в організаційну мережу ОУН. Він підкреслив великі заслуги УВО, як передвісника ОУН у боротьбі проти наїзника, але при цьому зазначив, що дальше існування УВО після створення єдиної ОУН було б недоцільним і шкідливим.

Частина учасників конференції признавала, щоправда, користь із збереження ще на протязі певного часу фірми УВО для зовнішнього українського й чужинецького світу, але це мало бути тільки для зовнішнього ефекту, на ділі ж УВО мала означати тільки військово-бойовий реферат єдиної ОУН.

Всі три представники УВО протиставилися тій пропозиції, заступаючи думку, що в боротьбі проти окупанта є й надалі місце для обох організацій: для УВО як бойової і для ОУН як ідеологічно-політичної. Врешті Р. Сушко-”Сич” заявив, що цю конференцію треба вважати тільки інформативною, бо він не вважає себе компетентним вирішити таку важливу справу, як самоліквідація УВО на ЗУЗ, і що цю справу може остаточно вирішити тільки Начальна Команда УВО в порозумінні з Проводом ОУН. У зв'язку з цим конференція КЕ ОУН та Крайової Команди УВО не прийняла жадних постанов і обмежилась тільки обміном думок про актуальні справи.

Празька Конференція ОУН-УВО в червні 1930 року