НАРИС ІСТОРІЇ ОУН (Перший том: 1920-1939)

Експерименти соціяльно-економічної перебудови спричинили катастрофічний хаос продукції в країні, що і без того була знищена війною. В додатку посуха в 1921 році зменшила ще збір урожаю на 65% в областях Запорізькій, Донецькій, Дніпропетровській, Одеській та Миколаївській. Військові експедиції проводили безнастанно основні ревізії по селах за захованим зерном, здираючи безпардонно континґенти наложених „продналогів” для держави і відбираючи селянам „лишки”, тобто хліб залишений на прохарчування родин. Це довело до голодової катастрофи, до розпучливої самооборони селянства, арештів та розстрілів цілих родин. За приблизними обрахунками, в часі першої голодової облоги померло на Україні в 1921 і 1922 роках біля 1.5 мільйона людей. З нужди поширилися між населенням ще й пошесні хвороби: тиф, подекуди холера, які, впарі з жертвами плянового політичного терору, ще більше підірвали чисельний стан українського населення.

Ці практики розкрили українським масам очі на те, що не на словах, а в дійсності несе з собою московський большевизм. Вони залишили у свідомості народу тривалу ворожість до московсько-большевицьких окупантів.

ДОБА НЕП І УКРАЇНІЗАЦІЇ

Невдача системи „воєнного комунізму” примусила большевиків зробити відворот і уступки в економічній і національній політиці. Курс Нової Економічної Політики (НЕП) і зм'якшення єдинонеділимської національної політики тривав від 1923 до 1929 року.

Зміни в періоді НЕП

В економічній ділянці НЕП була частковим поворотом до приватної власности в хліборобстві та допущенням приватної ініціятиви в дрібній промисловості й торгівлі. Земля оставалася далі власністю держави, але її передавалося, згідно з земельним законом УССР від 22.XI.1922 року, селянам до приватного користування й орендування в держави. Змінено податкову систему „продразверстки”, встановлюючи натуральний податок від кількости землі. Селянам признано право продавати продукти на вільному ринкові. Ці зміни піднесли добробут селянства, викликали ріст кооперативних форм сільськогосподарської промисловости і пожвавили підприємчивість кооперативних діячів і приватних купців та промисловців („непманів”), які в черговому періоді були за свою, дозволену законом, діяльність винищені, як „клясові вороги”.

Для зазначення зміни курсу зменшено масові розстріли. Зненавиджену ЧЕКА офіційно розв'язано, замаскувавши її новою назвою – ОҐПУ. Проголошено амнестію решткам повстанців і членам некомуністичних партій. Недобитків українських патріотів, культурних і церковних діячів не переслідувано прямо за їх національно-культурну діяльність, але ліквідовано поодиноко під закидом мнимої участи в протисовєтських підпільних організаціях. Заґарантовано українській політичній еміґрації поворот на Україну й вільну працю над розвитком української національної культури в межах совєтських законів. Це викликало явище радянофільства на західньоукраїнських землях і „зменовєховства” серед еміґрації. Через кілька років ці ґарантії безпеки поворотцям виявилися недійсними і їх поголовно під різними претекстами винищено.

Причини національних уступок

В національній політиці російські большевики були примушені також піти на хвилеві уступки. Склалися на це різні причини. Внутрі Російської КП(б) розгортався конфлікт з лівою, а згодом з правою опозиціями.^[41] Апарат терору, що мав лобовою атакою переломити суспільно-економічну структуру на комуністичну, виявився занадто примітивним і дратуючим для населення. Селян треба було заспокоїти бодай хвилевими наділами землі для приватно-трудового користування, щоб уникнути господарської катастрофи. Зокрема в Україні широко розгалужений повстанчий рух виразно був спрямований за економічно-політичну незалежність України й вільний розвиток української культури. Надіючись ще на „світову революцію”, Москва не хотіла відштовхувати від себе пролетаріят европейських народів показом жорстокого давлення неросійських народів. Врешті, деякою мірою заважили довгорічні остороги й незадоволення декотрих авторитетних українських комуністів, яким нахабна колоніяльна політика російських большевиків перешкоджала комунізувати Україну.

„Українізація” і спротив русифікаторів

XII З'їзд РКП(б) 17 квітня 1923 р. засудив усі місцеві націоналізми і одночасно оголосив російський великодержавний націоналізм за небезпечний ухил. Декрет про українізацію, виданий 1 серпня 1923 року, ствердивши, що дотогочасна формально визнана рівність між російською й українською мовами в Україні є недостатня, та що „в наслідок невеликого розвитку української культури взагалі”, в наслідок браку підручників і недостатньо підготовленого персоналу, російська мова має перевагу в Україні, – заповів, що уряд, „щоб усунути цю нерівність, уживає низки практичних заходів, які... мусять забезпечити українській мові місце, відповідне чисельності та питомій вазі українського народу на території УРСР”.